Несамовитий, шалений Кирик

Євген Гуцало

Коли його, Йосипа Кирика, висунули на голову групи народного контролю в селі, то чоловік — іще до голосування — звівся й сказав зборам:

— Свою кандидатуру я не відводжу, а тільки щоб потім не каялись.

— Хай хапуги каються та злодії, — мовив секретар парторганізації, — а зборам чого каятись?

— Одним словом, ви мій характер знаєте — нікому спуску не даватиму, ні святому, ні грішному.

У Човновиці старі люди ще добре пам’ятали Кирикову покійну бабу, прозвану Святою Правдою. Кощава, з вічним костуром у руках, перекочувалась вона моторним клубочком відьомських ниток по Човновиці, все бачила, все чула, все знала. Ніколи не криводушила, не збрехала, мабуть, і на пучку, а тому її любили й побоювались водночас. А що мала звичку в розмові часто повторювати: «Вірте мені, людоньки, святу правду кажу, не гріх і забожитись», — то її так і називали, Святою Правдою, і діти її та внуки були знані як діти і внуки Святої Правди.

Мабуть, Йосип удався в свою бабу. Високий, кощавий, що його, здається, добрим вітром могло здути й завіяти в світи, він прудким перекотиполем перекочувався по Човновиці. От не вмів чоловік ходити статечно, непоквапливо, з гідністю, а все підтюпцем, наче під невидимим батогом жив і бігав, наче в спину штовхали. Й так само все бачив, чув і знав — чи то про колгосп, чи про школу, чи про клуб. Ось ти, дядьку, ще тільки ноги промочив, збираєшся чхнути, а Кирикові те все відомо. Ось ти, молодице, ще тільки грядку засадила капустою, збираєшся поливати розсаду, а Кирик уже годен вгадати, як та капуста восени вродить. У кого весілля — знає; хто кабанця намірився продати чи заколоти — відомо; хто з ким посварився чи помирився, випив чи похмелився — знає Кирик, усе лягло скарбом у комору його пам’яті!

«І треба ж такому несамовитому, такому шаленому вродитись!» — завжди думає про Кирика голова сільради в Човновиці Федір Дмитрович Озерянський, людина, котра, як відомо, повинна пам’ятати і законно вболівати за кожного в своєму селі.

Усі знають, що по ночах Кирик спить мало. Він може прокинутись о другій чи о третій і блукати по селу, або ж у поля подасться, чи до ставків. А то й не побоїться у ліс навідатись, у такі хащі залізе, куди не кожен і вдень одважиться поткнутись. Опівночі може нарубати дров, натягати води з колодязя, а то й заходиться копати город. А то собі, мугикаючи, столярує в шопі, бо столяр із нього душевний, можна сказати, вже коли зладнає річ — мов лялечка!

Та, мабуть, найдужче любить Кирик погомоніти опівночі зі своєю жінкою. Ото прокинеться, лежить із розплющеними очима, а потім — лап рукою по жінчиних грудях, лап по її сонних губах та склеплених повіках. Ті доторки проганяють сон Якилині, вона пробуджується, знаючи, що зараз від чоловіка має почути щось цікаве, те, що ось горить у його свідомості шпарким вогнищем. Й оскільки Йосип єдиний на всю Човновицю передплачував тижневик «За рубежом», то чимало їхніх нічних балачок і зводилось до того, що відбувається в Ефіопії, або ж на Островах Зеленого Мису, а то на острові Фіджі. Не було, мабуть, жодної держави на світі, про яку б не чув Кирик, і всі їхні столиці він міг називати спросоння. Та й не дивно, бо мав «Атлас світу», грубеньку книжку в цупкій обкладинці, і любив її розглядати повсюдно — десь у полі на збиранні буряків, коли траплялась вільна хвилинка, чи вхитрявся на ярмарку в районі, куди возив продавати свинину.

Іноді, коли хвилювався і бракувало слів, Кирик читав жінці просто з улюбленого тижневика:

— «Що ж сталось? Відповідь можна знайти, наприклад, в історії використання природного газу. В кінці шістдесятих років галузі, які використовували це дешеве й чисте паливо, були вимушені шукати інші джерела енергії. В 1961 році вважалось, що розвіданих запасів газу в Сполучених Штатах вистачить на дев’ятнадцять років, навіть якщо не буде виявлено нових родовищ. У 1972 році стало відомо, що розвіданих запасів газу вистачить тільки на одинадцять з половиною років».

— Лишенько, — зітхала жінка, беручи все те близько до серця, — що ж вони робитимуть без газу?

— Викрутяться, імперіалісти прокляті, — заспокоював жінку Кирик, — Хіба їм уперше з усякими кризами?

— Але ж там не тільки імперіалісти, а й простий народ, — заперечувала Якилина. — Йому газ теж потрібен — їсти зварити чи воду підігріти, щоб пелюшки випрати.