1
Ви всі співали пісеньку
про темний-темний ліс,
де виросла ялиночка
і зайчик з нею ріс.
І казочки читали ви
про той дрімучий ліс,
де курочку із півником
впіймати хоче лис,
де йде Червона Шапочка,
а вовк услід біжить,
де в рукавичку дідову
залазять звірі жить,
де хатка є невидана
на курячих лапках
у лісі, лісі темному,
в бабусиних казках.
А чи колись бували ви
у лісі насправжки,
де в’ються між деревами
несходжені стежки,
де під зеленим захистом
розложистих гілок
під вітер — завжди затишок,
а в спеку — холодок?
Отож, сьогодні в подорож
до лісу ми йдемо.
Хто хоче з нами — просимо,
усіх заберемо!
2
У сонячнім просторі
щебечуть ластівки.
Як човники на морі,
вгорі пливуть хмарки.
Ми зрання всі надворі.
Веселі та бадьорі,
йдемо із санаторію
до лісу навпрошки.
А ліс такий дрімучий,
і чагарник колючий
здаля — немов стіна,
густа, непрохідна.
Крізь ці кущі, здається,
ніхто не пробереться.
Гукнеш — і відгукнеться
розкотиста луна.
— Чи можна йти туди? —
А ліс гуркоче: — Йди!
— Там є вовки страшні? —
А він регоче: — Ні!
— А чи горіхи є? —
Гуде охоче: — Є!
— Ану, біжімо швидше,
бо ліс у гості кличе,
шепоче таємниче,
дорогу нам дає.
3
Дерева розступаються,
розходяться гілки.
Немовби розсуваються
густі чагарники.
І ми нарешті, входимо
у тишу лісову,
де тіні прохолодою
упали на траву.
А десь вгорі над вітами
крізь гущу верховіть
блищить в промінні світлому
безхмарная блакить.
Поглянемо угору —
які ж тут дерева?
Ось клен стрункий, прозорий
і груша лісова,
і поруч з осокором,
спокійним та бадьорим,
осика яснокора
трепече, мов жива.
Ось липа кучерява
розкинула намет.
На липі цій недавно
бджілки збирали мед.
Збирали мед на квітах,
до вуликів несли.
Тепер минає літо,
і липи одцвіли.
Зате на дикій яблуні
тепер кислички є.
Підводить віти яблунька
і нам їх не дає.
— Діждіться, діти, осені,
недовго ждати вам:
мої кислички визріють,
охоче їх віддам!
4
Ось дуб — могутній велетень —
розрісся одинцем.
Ми втрьох його обхопимо,
та кола не зімкнем!
А поруч з ним на пагорку
сосонка молода
поважному сусідові
про щось розповіда.
Шумить сосонка хвоєю,
і листям дуб гуде,
а ми й собі послухаєм,
про що розмова йде.
Говорить дуб:
— Наш славний рід
шанують здавна всі.
Ми можем жити сотні літ
у зелені й красі.
І люди з давньої пори
міцний цінують дуб:
будинок ставлять теслярі —
дубовий роблять зруб.
Дубові палі під мости
вбивають в дно ріки,
щоб через міст могли пройти
важкі грузовики.
Дубові плавають човни
у просторах морських,
і найстрашніші буруни
розбить не можуть їх.
Як тільки зайдеш в кожен дім,
то й тут побачиш вмить:
за стіл дубовий любо всім
сідати їсти й пить.
|
