Мартин Боруля (скорочено)

Іван Карпенко-Карий

Мартин приніс йому грошей, сказав, що всі надії лише на повіреного. Поцілувалися та й розійшлися.

Мартин думав собі, яка добра робота гражданська. Його покійний батько все про господарство думав, а дарма, бо тепер інший світ став — треба дворянський статус. Сина вже влаштував в земський суд, ще б для доньки якогось благородного чоловіка найти.

Входить Степан — син Борулі, який працює в суді та приїхав на кілька днів до батьків. Мартин наказав збирати для нього коней, а сам став розпитувати про чиновника Націєвського, якого бачив на масляну. Він був губернським секретарем, а скоро мав вести ісходящу та стати регістратором. Мартин вирішив, що якраз для його донечки Марисі, тому велів синові передати, щоб Націєвський приїжджав на його ж конях.

Зайшла Марися та сказала, що чоловіків кличе мати, а батько їй дорікнув, що вона каже по-мужицьки, а треба казати "папінька й мамінька", або хоч "папаша, мамаша".

Чоловіки пішли, а до Марисі прийшов Микола. Вона його проганяла, бо не хотіла балакати з хлопцем при такому гармидері, коли всі бігають та збирають брата. А Микола заявив, що він пошле свого батька, щоб домовлявся з Мартином про весілля.

Прийшов Степан і Микола, який знав хлопця з дитинства та вчився із Степаном, почав з ним говорити. Розпитував хлопця про життя у місті, бо думав, що там скучно, а Степан розповів про свої розваги; також про роботу питав. Микола не розумів, навіщо ж переписувати всякі бумаги.

Степан поскаржився, що ой як важко працював, бо спершу потрапив у казначейство, а там треба таблиці переписувати, то аж в очах рябіло від чисел.

Прийшов Мартин. Коли Микола вийшов, він сказав сину, щоб перестав спілкуватися із хлопцем, мовляв Степан якомусь сільському хлопу не рівня. Вже краще серед вищих тертися.

Степан говорить батькові, що Каєтан Іванович — суддя — обіцяв, що Сенат от-от має затвердити їх у дворянстві, а вдячний Боруля поучав сина кланятися йому.

Мартин кличе до себе Омелька — свого наймита. Він наказує одітися йому в хороші чоботи, бо він везе панича. І хоч Омелько не одразу зрозумів, що панич — це Степан, вибору у нього не було. А Борулю він мусив величати паном. Потім Мартин Боруля ще й забракував коней, яких запряг Омелько, щоб везти Степана.

Нещасний чоловік і не розумів, чого його хазяїн так збісився, коли став паном.

До кімнати ввійшов Степан і його мати — Палажка. Мартин поучає жінку, говорить як треба поводитися, коли поїде з Омельком: каже, щоб купила чаю й кави, тканини, щоб чистила знов і знов своє взуття — бо одяг перше діло. Мартин знов критикує Омелька, бо він одівся у старий кобеняк.

З тим і проводили сина.

До Борулі прийшов Гервасій — батько Миколи — та Матвій — його хресний батько. Обидва просили віддати Марисю за Миколу, бо він не бідняк, та й діти з дитинства любляться. Але Мартин відмовив. Чоловік заявив, що його донька тепер дворянка, тому не може йти за Миколу, хоч він і хороший хлопець.

Гервасій Гуляницький в кінець розсварився із Мартином, мовляв він зі своїми паперами носиться, але папери то ніщо. І в нього були документи, та й узагалі — усі дворяни, просто дрібні та голопузі, то й повипадали із дворянського возу. А шляхта має бути освічена. От той же Красовський спершу вивчився на лікаря, а тоді до нього шляхетництво саме прилипло. Тому Борулі з ним не тягатися. Тим більше, що Красовський міг вигнати чоловіка із своєї землі.

Злий на друга, бо той геть сказився із панством, Гервасій пішов геть. А Матвій Дульський мав іще надію, що Боруля передумає, може ще на Трійцю будуть весілля справляти.

Мартин же ж думав, що може справді буде весілля на Трійцю, але не Миколине, а його доньки і губернського регістратора. Зайшла Палажка й спиталася, чого чиншовики заходили? Коли почула жінка, що Мартин відмовився віддати доньку за Миколу, здивувалася та розгнівалася. Їй вже допекли чоловікові вибрики: сказав нічого не робити, найняв наймитів, лише господарство псує. А чоловік завів своє, що дворянку за мужика не віддасть.

Та й давай розповідати про регістратора, якого привезе із міста Омелько. Оце буде наречений. Тоді Палажка завагалася: може і справді чоловік добре каже. Пообіцяла, що перечити Мартину не буде, але нехай і він її не нервує.

Чоловік послав жінку до сусідів, щоб розпитала, як треба готувати і пити каву.

Мартин почав уже хвилюватися, чому ще немає Омелька? Він думав, що напевно той привезе нареченого для Марисі. В цей момент зайшов Трохим — ще один наймит — та заявив, що їхні дві пари волів та корів забрав економ Красовського за чинш, який Боруля не заплатив. Розлючений чоловік скомандував бігти до сусідів та запрягати натачанку, щоб рушати до стану.

Тоді з’явився Омелько. Він боявся входити в хату, бо в нього вкрали коней. Молодий панич та його друзі споїли наймита, а тоді коней поцупили. Проте наймит більше переживав через нові чоботи та одяг, які теж пропали, ніж через коней, бо він віддав усю інформацію про них судденку, тому їх знайдуть.

Єдине, що залишилося в Омелька, це лист від Степана. Він писав, що Націєвський приїде, якщо пошлють по нього коней та натачанку. Тоді Мартин скомандував слати по нараченого, а до нього прийшов пан письмоводитель. Мартин зрадів і наказав накривати на стіл, бо думав, що той привіз утвердження в дворянство.