Мартин Боруля (скорочено)

Іван Карпенко-Карий

Прийшли гості: Дульський із жінкою, Протасій з сімейством, Сидорович. Усі балакали та розмовляли, чекаючи на нареченого, коли ввійшов Омелько. Він заявив, що Націєвський подався геть, ще й велів поклонитися Борулі та сказати, що панич пожартував.

Мартин аж за голову взявся. Та ще й гості, виходячи, стали над ним насміхатися. Жінка з Марисею плакали, бо осоромив їх міський наречений, а злий Боруля швидко одівся та кинувся навздогін Націєвському.

Входить Степан та Омелько. Наймит розповідає, як вони догнали Націєвського. На повороті повозка із паничом перевернулася, тоді вони і стали пороти його та жида. Добре хоч чумаки проїжджали мимо, а то б повбивали бідолах. Тоді Мартину стало погано, і ті ж чумаки відвезли його додому.

Степан, залишившись в кімнаті, все думав, що ж то стільки лиха на них напало. І в дворянстві їм відмовили, і земський суд скасували — залишився Степан без роботи. Тоді зайшла Марися, сказала, що батько слабкий і, напевно, помре скоро. Не встиг Мартин очунятися після пригоди з Націєвським, як прийшов Красовський і наказав з’їжджати. Тоді Боруля остаточно зліг.

Марися із матір’ю ледве його впросили почекати місяць. Ось тепер Палажка пішла до Гервасія, щоб він дав якусь мудру пораду. Степана вона попросила мовчати, бо ще одного удару батько не витримає. Бідолаха, коли заходив, аж затрясся.

Марися, залишившись одна, думала, що тільки Гервасій їх врятує. Тут увійшов Микола. Він сказав, що Палажка йде додому із його батьком, то може ще й їм усміхнеться доля. Тоді зайшов Степан. Вони поцілувалися, Микола заявив, що щасливий, адже Степан тепер буде жити у селі, тому вони знов товаришують.

До хати прийшла Палажка, Гервасій та Протасій. Всі були раді бачити Степана. Палажка стала кликати Гервесія до Мартина, але він послав її вперед, щоб не шокувати старого.

Тоді Гуляницький спитав Степана, чи скоро начальником буде, на що той відказав, що земський суд відмінили і він без роботи тепер. Гервасій, як почув, яку зарплату давали Степану, обурився. Бо батько його наймитів бере, а син у місті за копійки здоров’я псує. Треба Степану переїжджати до села та братися за ремесло предків. Степан і сам це розумів, та вирішив, що з батьком згодом поговорить.

Протасій, коли Гуляницький із Палажкою пішли до Мартина, став розповідати Степану та Миколі про свою молодість, коли і сам працював у землеміра. Тоді Гервасій, Палажка та Марися внесли жовтого від розливу жовчі Борулю.

Боруля знесилений та ледь живий. Гервасій радить йому забути про дворянство, але Мартин усе не може заспокоїтися. Каже, що сам поїде в Сенат, бо ж зібрав купу документів і усюди Борулю було вписано, а лише через дурну бумагу, де написано Беруля, йому відмовили в дворянстві. Не слухає, що з нього тільки гроші витягнуть, що вже й так розгубив господарство та ще й з Красовським посварився. Лише коли він почув, що ні Палажка, ні Марися, ні навіть Степан не хоче того дворянства, Боруля наказав Омельку принести соломи, щоб усе попалити.

Всівся та крізь сльози став читати грамоти й накази. Наче дитина — усе милувався папірцями та не хотів палити. Тоді ще й спитав, а як Степан буде без дворянства працювати: йому ж не дадуть високого чину. Та вже коли почув, що його сина скоротили, став безжально кидати документи у вогонь, плачучи, що потратив купу грошей, а всеодно він бидло та теля.

Палажка була щаслива. Степан та Марися поцілували батька, а Мартин наказав називати його знову таточком, а не папінькою. Тоді Гервасій знову спитав про весілля і Мартин погодився одружити дітей. Ще й додав, щоб вчили онуків, то може хоч вони стануть дворянами.

Мартин заявив, що йому стає легше, ніби стара дворянська душа його покидає. А Омелько все ходив та бубнів, чого ті папери не дали йому на цигарки?