Дикий Ангел (скорочено)

Олексій Коломієць

Платон. Дістань і собі мітлу, станьте вдвох поруч і підмітайте.

Крячко. З якого це ти боку заїжджаєш?

Платон. З того, що треба.

Крячко. Ні, не туди вернеш. Ось я скажу! У вихованні молоді помилочки були і є. Учиться бовдур нікудишньо, а йому все рівно трієчки ставлять. Бо школа змагається з іншою школою — треба перемогти по успішності. Не вчив і не вчить, а його переводять з класу в клас, бо треба перемогти в соцзмаганні. В комсомол затягли, бо треба, щоб зростала організація... Візьмемо міліцію... Ось мій потрапив у погану компанію. А чому ця компанія існує? Бо міліція ходить — руки в кишені. А нема того... Зустрів міліціонер хулігана — по макітрі, по макітрі! А він засюрчить і тікає. Ось тобі страж порядку.

Платон. А ти сам пробував сина по макітрі?

Крячко. Уже не подужаю... Та й жаль. Змалку треба було вчити. Але як?

Платон. Трудом! Здорову руку прив’яжи, щоб вона не рухалася місяців зо два, а потім відв’яжи — склянки води до рота не донесеш нею. А коли твій син не два місяці, а двадцять років нічого не робить, то ясно — калікою став... їсти, пити хоче, а робити ні. Каліка з калік.

Крячко (спалахнув). Інших учиш, а в самого... Федір з докторшею... Молодшого з жінкою прогнав! Мабуть, царство твоє вже розвалилось, а я все ходжу сюди на екскурсію — на останню сімейну монархію дивитися. (Пауза). Твої ж трудилися! Ти ж їх з трьох років примушував трудитися, а тепер що? Ну що? Ти для них нуль без палички! Десять нулів без палички! Нічого в тебе вчитися, і не хочу! Бувай здоровий! Мене учить, а в самого розпадається монархія.

Уляна. Базар був хороший: і м’ясо дешеве, і городина, я й для Крячка купила дещо. А машин тих понаїздило — і з города, і з села... Один у «Ладі» поросят привіз продавати.

Платон. Гудзики прикріпи, а то загубляться, таких не знайдеш. Це ж німецькі.

Уляна. Забув покласти.

Платон. Забув, та й усе.

Уляна. Питаю, куди ж ви? Куди, Павлику, а він мовчитъ... Сідає в автобус... Кажу, заходь, а він мовчить! І вона, горобеня, горнеться до нього. Вигнати дитину! І Бог, і люди нам не простять.

Платон. На самостійне життя пішов.

Уляна. Душі в тебе немає!

Платон (підійшов, увімкнув репродуктор, тільки почув: «Поставьте ноги на ширину плеч» — і виключив). Люди давно працюють, а воно каже: «...ноги на ширину плеч».

Уляна. Де їстимуть, де житимуть, що одягатимуть?

Платон. Женився... думав.

Уляна. Надіявся, ми допоможемо.

Платон. Чого це ми? Їм у вісімнадцять років Конституція дала право вибирати, а в двадцять один воно може бути членом уряду. А я б записав: «З шістнадцяти років — їсти свій хліб!» (Пауза). Інакше все нанівець піде. Ні газети, ні кіно, ні збори, ні лекції не допоможуть! Коли до роботи не призвичаєне, то каліка.

Уляна. Наш Павлик не призвичаєний?! Гріх так і думати.

Платон. Значить, проживе.

Уляна. Ми в молодості набідувалися. Хай би хоч діти...

Платон. «Ми набідувалися», «хай хоч діти»! Це якийсь ворог... придумав, аби дітей розбещувати. Бідувати — одне, а працювати — інше. І жити треба не абияк, а добре, багато — вкоренятися в життя, щоб усе було, і про запас було. І це не гріх. Заробила моя сім’я на «Запорожця», а державі два «Запорожці» ми заробили; телевізор — їй два телевізори. Більше ми робим — краще державі. Більше труда — міцніша держава. Арифметика — простіша простого.

Уляна. Ліда завтра їде, я купила сала. У них такого не знайдеш, кілограмів зо три і ще дещо. Але чи не важко буде Ліді? В неї чемодан і сумка.

Платон. Я з нею поїду.

Уляна. Куди?

Платон. До Петра. На пару днів поїду. Додивлюся, як живуть, як на хліб заробляють.

Віля. Привіт, батьку! (Заходить у двір.) Столяр? До Петра Платоновича завітали? Ви ж обіцяли прийти ще на тому тижні. А де ваші інструменти? Правда, тут усе є. Оно прибудова — майстерня, там і матеріал, і інструмент. Я чув, господар хотів, щоб зробили ослінчик, а головне, на ґанку вгорі — півник, а по боках отакі... (жест) візерунки з дерева.

Платон. Навіщо воно здалося?

Віля. У його батька так. А він хоче, щоб усе, як у батька. Примхи великих!

Платон. Це ж не його дача, — я так розумію?

Віля. Цю дачу він кожне літо орендує. Іди, старий, у майстерню і вирізуй півників, курочок, мережки, грошей тобі дадуть, скільки заправиш. Вони у них водяться... Але щось мені здається, ви теж не з бідних.

Платон. На лобі написано?

Віля. Друкованими літерами.

Платон. Дачник?

Віля. Так.

Платон. Державний?

Віля. Батько — державний, а я при ньому.

Платон. Відпочиваєш?

Віля. Кайф ловлю.

Платон. Слово яке чудне!

Віля. Щастячко, задоволення, насояода, приємність, легкість, радість.

Платон. Збагнув. (Пауза.) Щасливий батько!

Віля (посміхнувся). Одержати задоволення хочете?

Платон. Хочу.

Віля. Повчіть мене, як треба жити. Я — весь увага. (Сідає, наче зібрався три дні слухати.)

Платон. Досі не навчили, то вже не научиш. Як тебе звуть?

Віля. Віля.

Платон. Співак?

Віля. Заспівати?

Платон. Безкоштовно?

Віля. Для вас. (Співає, акомпанує на гітарі.)

...А вітер часу підганяє кораблі,
Кораблі, кораблі!..
Якось стара ворона
Знайшла шматочок сиру
І вчила молоду,
Як сир той не віддати
Лисиці!
...А вітер часу підганяє кораблі,
Кораблі, кораблі!..
І молода ворона
Взяла шматочок сиру,
Щоб за хвалу собі
Той сир подарувати
Лисиці...
...А вітер часу підганяє кораблі,
Кораблі, кораблі!..

Концерт закінчено, приємно було познайомитися. Можете приступати до роботи. Скоро господар прибуде. До зустрічі. (Виходить. Наспівує.) «А вітер часу підганяє кораблі, кораблі, кораблі!..»

Платон. (провів його поглядом). Ніби воно й не зовсім дурне. (Оглядає двір.) Прямо-таки як у мене. Ослінчика, правда, бракує.

Ліда. Рано ж ви встаєте. Де були? Я вже думала, чи не в місто майнули.

Платон. Луки подивився. Райські місця.

Ліда. А я в село сходила, молока взяла. Тихо тут у нас. А в будень і людей не побачиш.

Платон. Я вже одного бачив. Сюди заходив.

Ліда. Хто ж це?

Платон. Якесь хлопеня з гітарою. Патлатеньке, Вілею називається.

Ліда. То он з тієї дачі.

Платон. Батько шишка?

Ліда. Шишка.

Платон. А синок теліпай-хвіст.

Ліда. Помиляєтесь. Відомий художник. Його роботи експонуються на виставках, навіть за кордоном. Талант!