Син приїхав (скорочено)

Григір Тютюнник

Далі він уже не чув, кусало його чи ні, а тихо крався поміж лататтям, розсуваючи його грудьми, нечутно занурював кімлю і товк ногами...

Неподалік на чистоводді лишаючи за собою два тонкі водяні вуса, плив вуж. Павлові похолонуло в грудях, але він згадав, що вужі не кусаються, що в дитинстві навіть носив їх, ті холодні, гнучкі веретена, за пазухою, то тільки лоскотно було, — й заспокоївся. Од першої згадки про дитинство прокинулася й друга, й третя...

— Еге, чого ж це я стою, — докорив сам собі. — Там першу щуку проґавив, тепер — розмечтався. Уже б досі з десяток піймав.

І заходився ловити: то мовчки, то з радісними вигуками, як траплялася добра рибина.

Ополудні прийшов Никифор з костюмом, черевиками та брилем. Аж тоді Павло вибрів на берег і, почуваючи млосну дріж у ногах, помився та перевдягся.

— Чимало накишкав, — сказав Никифор, виважуючи торбу. А сам подумав: "За що не візьметься, бісів хлопець, все в нього до ладу!"

Назад ішли помалу, бо Павло таки добряче натрудив ноги, ледве переставляв їх і думав з жалем: "Якби ота перша не втекла, якраз нормально було б. П'ятнадцять штук. А так тільки чотирнадцять".

І та перша — п'ятнадцята — щука здавалася йому зараз найбільшою.

— Якщо вже кликати когось із чужих, то нужних людей, полєзних, — сказав Павло, дізнавшись про гулянку. — Голову колгоспу чи ще когось, хто вам пригодиться.

— А що голова, — обережно заперечив Дзякун. — Поки на роботу ходили, поти й голова — голова. А зараз йому до нас діла немає, нам до нього. Пшеницю в механізаторів купуємо, пенція по закону йде. Хіба Митра Лободу гукнуть, лісника. То, такий чоловік, що без нього не обернешся...

Так і порішили: кликати лісника та ще директора школи з директоршею. Останніх Павло забажав. Як-не-як люди культурні, шановні в селі, до того ж якби не директор, то не бути б Павлові й завскладом. То ж бо директор тяг його до сьомого класу, можна сказати, за вуха...

І ще домовилися: родичі посходяться й самі, а Митра Лободу та директора з директоршею слід привезти машиною. Це раз. Друге: родичі, як люди свої, питимуть і самогонку, а чужим треба взяти лавочної, бо невдобно. Митро, правда, такий, що й гарячу смолу питиме, а директора й директоршу слід пригостити по-культурному...