V
Сіла дочка край куточка,
Сльози проливає.
Стала мати серед хати,
Рученьки ламає:
«Втопила-сь ти мене, донько,
В холодную воду:
Погубила здоров’ячко
І милую вроду!..
Де ті личка повненькії?
Де краса дівалась?
Стала жовта на личеньку,
Як намалювалась!
Де ті очі, ясні очі,
Що вогнем палали?
Затягнулись в лоб далеко
І там позгасали!
Втопила-сь ти мене, донько,
В холодную воду:
Оддала ти нечистому
Здоров’я і вроду!
Поможіте ж, сусідоньки,
Скажіть, що робити?
Нехай же я перестану
Серденько в’ялити.
Є у мене василечки,
Що я посвятила.
Кажуть, того ненавидить
Нечистая сила.
Заплету я її в косу,
Покроплю водою,
Може, як змилосердиться
Господь надо мною».
I заплела в коси зілля
Від злої напасті
Та й послала Ганнусеньку
Знов корови пасти...
VI
Пасе дівча коровоньки
До темної ночі,
Виплакала за миленьким
Свої ясні очі.
Не видати миленького!
Що ж то за причина?
Чи вже ж йому не милая
Ганнуся-дівчина?
Йому мила Ганнусенька,
Та зілля лякає,
Через зілля свяченеє
Приступу не має.
І розплелася дівчина,
Ніби на весілля;
І розплелась — витрясає
Свяченеє зілля!
|
