Інтермедії XVIII ст.

Реферат

Привертають увагу й інші інтермедії з Дернівського збірника. В них виводиться велика галерея образів, як взятих з життя, так і запозичених із фольклору. Герої поділялись на два табори — експлуатовані і експлуататори. Ці два типи образів були поставлені на різні ідейні позиції і з цих позицій характеризувались, що зумовило порівняно високу художність і народність цих інтермедій.

Важливими щодо тематики, художності та ідейного спрямування є й інші інтермедії, розшукані й надруковані І. Франком, В. Перетцом та іншими дослідниками. Зокрема, дослідників зацікавила «Інтермедія на три персоне: баба, дед и чорт», в якій досить вміло використано фольклорний матеріал з народних пісень, обрядових, казкової фантастики тощо і поєднано його з реальним життям.

Значним досягненням української літератури XVIII ст. є інтермедії до п'єс відомого драматурга М. Довгалевського «Комическое действіе» і «Властотворній образ». Завдяки своїм ідейно-художнім якостям, ці твори не раз привертали увагу істориків літератури. Як зазначали вчені, на відміну від інших творів інтермедії до драм М. Довгалевського мають помітні тематичні паралелі з основними драмами.

Уже перша інтермедія до драми Довгалевського «Комическое действіе», в якій розповідалось про пригоди бродячого польського астронома на Україні, свідчила, що в інтермедійних творах міцно утвердилися провідні їх риси — герої поставлені у такі комічні ситуації, коли їхні вчинки викликають сміх, іронію. Особливу роль тут відіграє мова — кожний персонаж говорив мовою національності, до якої належав, або ж українською, яку він перекручував на лад своєї рідної мови. В таких умовах комічне зумовлюється тим, як герої тлумачили незрозумілі їм слова чужої мови співрозмовника, співзвучні з українськими гумористичного відтінку.

У центрі інтермедії поставлено астронома з підзорною трубою, який опинився в українському селі. Він вважає себе не стільки вченим, скільки «шляхтичем уродзоним», що тільки підсилює його сміховинне становище. Перед селянами шляхтич хвалиться, що все може передбачити, — коли орати на хліб, може сказати, що робиться на небі.

На запитання селян, хто він є, шляхтич відповідає, що він «польської науки астроном». Селяни просять астронома передбачити побутові явища: Пархім хоче знати, якої масті теля буде в його корови; циган — якої масті лоша в його кобили; білорус — скільки бджіл у вулику. Зрозумівши, що селяни з нього глузують, астроном вигукує:

Селяни обурюються, вважають, що шляхтич прийшов до них, аби стати орендарем, обіцяють його побити і проганяють геть.

Використавши оригінальний сюжет, автор інтермедії мав на меті змалювати шляхтича не як представника науки, а як представника панівних класів.

Цій ідеї підпорядковані всі ситуації інтермедії, її мотиви та художні засоби. Автор прагнув надати творові виразного суспільного звучання.

Хоч інтермедії до драм Довгалевського писались у 30-ті роки XVIII ст. в Києві, де питання польсько-українських взаємин вже було якоюсь мірою історією, але в той же час з порядку денного воно не знімалось, бо значна частина українських земель ще перебувала під владою польського панства. На Наддніпрянській Україні ще бродило чимало шляхтичів, з числа так званого ходачкового панства, яке видавало себе за «уродзонне» і мріяло про ті часи, коли вдасться знову обернути Україну на колонію. Очевидно, такий тип і ліг в основу образу бродячого астронома, виведеного в згаданій інтермедії.

В інтермедіях під впливом фольклору виникла традиція зображення польського панства. Його прагнення знову загарбати українські землі після визвольної війни 1648—1654 pp. стало об'єктом багатьох писемних і усних творів, у яких виробився певний критерій зображення поведінки загарбників.

Друга інтермедія до драми М. Довгалевського «Комическое действіе» мала побутовий зміст. Селянинові приснився дивний сон, який він розповідає глядачам і просить його розгадати. Нагодилась циганка, яка обіцяє розтлумачити сон, але, вкравши в когось із селян хустку, притьмом тікає.

Інтермедія цікава за стилем. Автор написав її райошним віршем, у склад якого введені перефразовані народні прислів'я та приказки, влучні народні порівняння, вульгаризми тощо. Завдяки райошнику, який тут виявився досить рухомим за своєю інтонацією та римою, дія твору розгортається динамічно.

За ідейно-художнім звучанням третя інтермедія до драми М. Довгалевського «Комическое действіе» є вершиною української інтермедійної літератури. В ній чи не найсильніше і найсміливіше розкрито протест народних мас проти соціально-національного гніту, проти прагнення іноземних загарбників закабалити український народ.

В інтермедії воскрешається одна з найлихіших сторінок у житті українського і білоруського народів, — той час, коли на їхніх землях безкарно панувала польська шляхта. Експозицією твору є пісня-розповідь козака про нещастя і злигодні, принесені на українські землі польсько-шляхетськими загарбниками. Потім на сцену виходить пан із соколом. Піддані литвини (білоруси) йдуть до нього на поклон, але тут же за вказівкою пана їх безвинно карають. Приходять ще пани і радяться, як перемогти козаків і повернути Україну в рабство. Та ось з'являється козак з москалем і виганяють панство.

У пісні, якою починається інтермедія, йдеться про намір козака піти на Січ, де буде

Завершується ця пісня епізодом, в якому козак разом із москалем проганяють панів-змовників.

В інтермедії відчувається прагнення автора окреслити образи, надати їм типовості. Образ польського пана змальований у різко негативних рисах, — цей хвалькуватий, бундючний, жорстокий експлуататор є ініціатором нових загарбницьких походів на українські землі.

Почувши голоси козака і москаля, загарбник швидко втікає із своїми однодумцями. Подібні ситуації часто зустрічаються в давній літературі і особливо народнопоетичній творчості. Інтермедія була гострою сатирою на всіляких загарбників, які хотіли закабалити український трудовий народ. Це був не частковий факт, а типове явище. Переполохані визвольним рухом, інтервенти тікали із землі, якій принесли так багато лиха.

В образі козака виступає узагальнений образ воїна, полум'яного патріота рідної землі. Він пожертвував заради свободи народу своєю власною свободою, своїм особистим життям. Водночас козак добре розуміє політичне становище України, бачить перспективу. Це представник знедоленого народу.

Інтермедія привертає увагу своєю композицією. Вона здається начебто аморфною, але насправді між окремими епізодами є логічний причиновий зв'язок, підказаний самим життям. Драматург мовби вибрав найхарактерніші моменти із суспільного життя України періоду визвольної війни 1648—1654 pp. і після неї символічно, силою поетичного слова відтворив їх на сцені.

Ідею інтермедії підсилює її мова, дотепна, соковита, емоційна. Автор часто звертається до прислів'їв і приказок, будуючи на їх основі власні вирази. Ось на запитання москаля, чи ляхи його лають, козак відповідає: «Де ж пак не лають? От так лають, що аж лихо!» Подібним стилем відтворено й інші картини й ситуації інтермедії.