Інтермедії XVIII ст.

Реферат

Ненавистю до загарбників сповнена і четверта інтермедія. В ній відбилась ненависть російського і українського народів, до єзуїтів, які разом з панством безжально визискували трудящі маси. На ярмарку зустрілися єзуїти з орендарем і міркують, як їм домогтись ще більшого зиску. Москаль, що нагодився, запрягає єзуїтів і орендаря у віз. В інтермедії автор символічно реалізував заповітну мрію українського трудового народу — покарати ворогів за ті лиха, які вони заподіяли українському народові.

Остання, п'ята інтермедія до драми «Комическое действіе» побудована на побутових мотивах. В єврея вкрали кобилу, яку він купив на базарі. Щоб дружина не виявила пропажі, він купляє другу кобилу, але в нього її забирає циган, говорячи, що вона належить йому. Гумористичні вислови, які нагадують перефрази анекдотичних епізодів, надають інтермедії свіжості.

Між актами другої драми М. Довгалевського «Властотворній образ» були поставлені інтермедії. Деякі з них мали певні тематичні паралелі, хоч ця подібність була випадковою. Тематика цих творів була різноплановою, однак ідейне спрямування — прогресивним.

В українських інтермедіях правдиво, із симпатією і співчуттям зображено представників інших трудових народів. Це стосувалось, зокрема, білорусів, названих в інтермедіях литвинами. Автори надавали їм рис добропорядності, наділяли їх високими розумовими здібностями, зображали в них потяг до дружби і взаємовиручки.

У першій інтермедії до драми «Властотворній образ», написаної в стилі орацій, батько братів-литвинів, який помер, побував у пеклі, а тепер воскрес, розповідає про пригоди, які з ним там трапились. Його розповідь про пекельне життя грішників нагадує апокрифічні розповіді, використані студентами у великодніх ораційних творах.

В інтермедії звучать гострі соціальні мотиви. На початку твору селянин у довгому монолозі розповідає про важке життя бідняка, думи якого сповнені єдиного прагнення — не вмерти з голоду. Бідняк, говорить селянин, «у злиднях купався», хоч працює так, що аж «у три погибель гнется», а коли заробить «шеляг зламаній, копейку якую», то не знає, «куди вткнути — всього душа хоче». Хоч ще не досить сміливо, але виразно порушував автор інтермедії проблему бідності у феодальному суспільстві, зривав завісу нищівної експлуатації панівним класом трудового народу.

В основі відомої інтермедії про дяків-пиворізів лежить, мабуть, анекдотичне оповідання з життя бідного студентства, яке в пошуках заробітку в час вакацій бродило по Україні й Білорусії. Двоє дяків-пиворізів на прохання селянина за плату розмальовують його. Однак за це «малярство» війт проганяє їх.

Інтермедія яскраво відтворювала важкі умови життя бідного студентства. Характерною з цього приводу є розмова між собою обох студентів:

Автор використовує прийом іронії, щоб образно й дотепно розповісти про засоби існування студентів з народу. Твір написаний сценічно вдало, гарною народною мовою.

Вершиною української інтермедійної літератури XVII—XVIII ст. є п'ята інтермедія до драми М. Довгалевського «Властотворній образ». За силою сатири на іноземних експлуататорів вона не має собі рівних в українській літературі XVIII ст. Знахабнілий польський пан вивозить на продаж на ярмарок у клітці українського селянина, його купує другий експлуататор — орендар. Але вчасно нагодився козак, який визволив селянина і запріг у ярма пана й орендаря. Подібна розв'язка драматичної ситуації була глибоко символічною — таким був хід історії і боротьби українського народу.

Образи інтермедії намальовані з особливою виразністю. Польський пан — це лютий ворог трудового народу, людиноненависник. Він без найменших вагань садить людину, як тварину, в клітку і вивозить на продаж. Однак, побачивши козака, втрачає бундючність і гонор і слізно просить, щоб той не карав його, бо з селянином він вчинив так, мовляв, із глупства. Нещадний загарбник стає перед козаком полохливим зайцем і не наважується перечити вчорашньому гнобленому.

Козак у творі — стійкий оборонець трудового народу. Воїн-визволитель, він добре знається на складних політичних обставинах на Україні після визвольної війни 1648—1654 pp., коли ще значна частина українських земель перебувала під владою польського панства. Коли загарбник мріє зібрати шляхту і піти походом на українські землі, щоб знову повернути їх під свою владу, то козак висловлює впевненість, що не панувати більше шляхті на Україні.

Незважаючи на те що інтермедія ставилась на сцені майже через дев'яносто років після закінчення війни 1648—1654 pp., її тематика, як і тематика подібних їй творів, була актуальною, адже на час постановки її ще значна частина українських земель перебувала під п'ятою польських магнатів. Мужні народні месники — гайдамаки — піднімали народні маси на боротьбу проти поневолювачів, а визвольні ідеї минулого, втілені в народні та літературні твори, кликали до битви за свободу і незалежність.

Загалом інтермедії до драм М. Довгалевського посідають чільне місце серед творів цього типу. Вони, як зазначав М. Возник, «представляють собою найвищий щабель розвитку щодо змісту, оброблення і мови». За своїми якостями ці інтермедії залишали далеко позаду драми, з якими вони ставились, виявились цілком самостійними творами; хоч вони були невеликими за обсягом, зате вагомими з художнього боку та за гостротою і актуальністю ідейного звучання.

Відомі п'ять інтермедій до драми Г. Кониського «Воскресеніе мертвых», поставленої в 1747 р. в стінах Києво-Могилянської академії. Теми їх в окремих випадках перегукувались із темою основної драми.

Важка доля українського селянства, нужденне і безпросвітне життя — такий лейтмотив першої інтермедії до драми Кониського. У монолозі, виголошеному на початку твору, бідняк розповідає про ті податки, які йому доведеться платити з врожаю, зібраного на клаптику землі. Він з гнівом говорить про тих сільських п'явок — багатіїв і служителів культу, які роззявили рот на його хліб. Це була гостра сатира на феодальний лад, правдива картина важкого становища трудового народу в класовому суспільстві.

Можливо, що й сам автор інтермедії не міг осягнути того великого викривального пафосу, що крився в монолозі селянина. Вже самий добір дієслів: миркачу треба щось «уткнути» — дати, попа — «одбути», дати тому, що «в оней онее зриває» — дяку, — свідчив про зневажливе, іронічне ставлення селянина до церковників — гнобителів народу. В монолозі правильно тлумачились взаємовідносини між трудящими і церквою.

Селянин, дізнавшись, що в його житі син спіймав бабу, яка робила «закрутку» (скручувала колосся), тобто ворожила на неврожай, тяжко горює. За народними звичаями, «закрутка» — це страшне лихо: вона нібито спричиняла хворобу, загибель врожаю, худоби.

У другій інтермедії показано дружбу українського селянина і москаля — і сатирично зображено польське панство. Пихаті експлуататори — пани Бандолій і Підстолій, хизуючись своїм багатством і становищем, зіткнулись між собою через орендаря (кожний з них хотів, щоб той орендував його землю). Для того щоб орендар не дістався нікому, вирішують розрубати його пополам. Москаль, що по цій ситуації виходить на сцену, разом із селянином проганяють експлуататорів геть.