Інтермедії XVIII ст.

Реферат

В інтермедії помітна певна традиційність, уже вироблена в творах цього жанру аналогічної тематики. Це насамперед стосується змісту і композиції та зображення типів експлуататорів. Дещо глибше, ніж у попередніх інтермедіях, відтворено риси характерів експлуататорів. Образ трудівника змальовано виразніше, відображено його погляди на суспільне життя, забобони, думки про майбутнє.

На відміну від інших інтермедій, в яких цигана зображено принагідно, часто епізодично, в колі інших головних персонажів, третя інтермедія до драми Кониського повністю присвячена показу циганського життя. За своїм змістом, ситуаціями, словесним складом цей твір дуже близький до світської частини народної вертепної драми.

Аналіз інтермедії показує, що її автор був талановитою людиною, добрим знавцем життя народу, його мови і усної творчості. Маленький драматичний етюд добре продуманий, дія його динамічна, вдало дібраний мовний ансамбль. Образи цигана і циганки відтворені в інтермедії великим планом. Циган скаржиться, що він голодний, що зовсім «захворів» на голод. Якби йому вдосталь наїстися, то він би вилікувався. Тут добре помітно вплив фольклорного образу цигана — безжурного, утилітарно романтичного, із заповітною мрією — бути ситим.

Циганка не поступається своєму чоловікові ні в словесній завзятості, ні у витівках.

Виділяється інтермедія за мовою, ритмікою вірша, майстерністю діалога. Це зумовлено насамперед тим, що автор наслідував ритміку і стиль народних прислів'їв. Здебільшого мова афористична, в окремих репліках відчутний вплив пісенних мотивів. Діалоги логічно в'яжуться за тематикою, послідовно відтворюють зміст твору.

Зіставлення тексту розглядуваної інтермедії і творів «мандрівних» дяків — орацій — дає право твердити, що при написанні інтермедії автор орієнтувався на ораційні твори. Як відомо, орації відзначались образністю, гумором, чистотою мови і оригінальним стилем. Це ж помітно і в інтермедії.

Дві останні інтермедії до драми Кониського об'єднані тематично і є досить цікавими за показом розгнузданої поведінки польської шляхти на Україні в XVII—XVIII ст. Разом з тим в інтермедіях висвітлюється роль дяка в тогочасному духовному житті народу як співака в церкві і вчителя. Вченого і розумного дяка любили на селі, поважали, ним дорожила громада. Недарма литвин так тепло відгукнувся про свого дяка, який «што соловей в церкве... людзіем спеваець и дзецей хорошенко в школе обучаець».

У народних творах дяк часто виступав гумористом та й про нього говорилося з доброзичливим жартом, з іронією. Ця традиція пройшла майже через усю дореволюційну народнопоетичну творчість і художню літературу. І в інтермедії з теплотою згадується про дяка, який загинув від рук шляхтича. Селяни жорстоко розправляються із вбивцею — топлять його разом з конем у болоті.

Звичайно, інтермедії до драми Георгія Кониського «Воскресеніе мертвых» за своїм ідейно-художнім рівнем стоять дещо нижче від інтермедій до драми Митрофана Довгалевського. Вони не звучали так гостро, та й тематика була переважно буденною, побутовою, в них менше суспільних мотивів, хоч і їх автори прагнули показати окремі сторони суспільного життя і боротьби, розкрити характер іноземної експлуатації на Україні. І багато в чому інтермедії до драми Георгія Кониського піднялись досить високо, окремі сцени в них набули гострого звучання, в них порушувались важливі проблеми часу, створено ряд цікавих образів.

Розвиток інтермедійного жанру в першій половині XVIII ст. відбувався досить інтенсивно, про що свідчать розглядувані інтермедії до драм М. Довгалевського та Г. Кониського. В цей час інтермедії набирають більшого, ніж у XVII ст., суспільного звучання. Побутова тематика, яка превалювала в інтермедіях у XVII ст., відходить у XVIII ст. на другий план, а на перший висуваються соціально-політичні теми. В інтермедії було внесено нові теми, породжені сучасним суспільним життям. Чіткіше й об'єктивніше стала осмислюватись вітчизняна історична тематика. Зокрема, автори інтермедій першої половини XVIII ст. вдаються до зображення українсько-польських та російсько-українських відносин періоду визвольної війни 1648—1654 pp. та після неї, стосунків між експлуататорами і експлуатованими, відтворюють економічне і духовне життя українського трудового народу.

Помітно, що автори інтермедій першої половини XVIII ст. дещо послабили увагу до побутових картин, побутового фольклору і звернулись до народних творів з виразним суспільним звучанням, до творів з історичною тематикою. З фольклору брались такі теми, відтворення яких на сцені сприяло усвідомленню глядачами суті сучасних проблем.

В інтермедіях першої половини XVIII ст. виробились певні манери зображення героїв. Це особливо стосувалось змалювання іноземних загарбників та внутрішніх експлуататорів. Вони зображувались жорстокими, жадібними. Навпаки, представники ж трудового народу змальовувались кмітливими, працелюбними, доброзичливими. Це добре видно на інтермедіях до драм М. Довгалевського та Г. Кониського.

В інтермедіях як найдемократичнішому жанрі давньої української драматургії відбились атеїстичні тенденції світогляду трудящих мас України. Про життєві події герої міркують як про природні явища. Коли ж автори розкривали апокрифічні теми — про мандрівки смертних на небо — в рай чи пекло, — то вони тут наслідували манеру змалювання цих тем у народнопоетичній творчості. Бог, святі виступають в інтермедіях як звичайні, земні люди. З них, як і у фольклорі, знято ореол святості.

Кращі інтермедії першої половини XVIII ст. відзначаються високою народністю. Вона вимірюється не тільки рівнем правдивого зображення в них сільського побуту та історичних обставин, звичаїв, а насамперед вираженням волелюбності українського трудового народу, його прагненням будь-якою ціною звільнитись від іноземних та внутрішніх загарбників, виявом дружби до інших народів.

Інтермедії засвідчили тісні зв'язки літератури і фольклору, виявили, що саме народна творчість була тим джерелом, з якого письменники черпали теми, ідеї, художні образи, наслідували манеру змалювання образів.

Авторами інтермедій здебільшого були студенти. Вони добре знали життя, народнопоетичну творчість, орієнтувалися в політичній обстановці, добре володіли мовою рідного народу. Це й дало їм можливість створити чудові драматичні твори, які в багатьох випадках за своїми ідейно-художніми якостями і сценічністю набагато перевершували шкільні драми, до яких вони додавались.

Українська інтермедія пройшла довгий шлях розвитку. І. Я. Франко зазначав, що для української літератури доби феодалізму вона важила дуже багато. Шкільна поетика майже не давала ніяких рекомендацій щодо написання інтермедій, хіба що мимохідь вказувалось на призначення цих «междувброшенных игралищ». Але ця «незаконнонароджена» дитина шкільного театру виросла в цікавий і оригінальний жанр драматургії, пройшла шлях розвитку від суто розважального твору до соціального, ставши тим літературним жанром, в якому образно розкривались різні боки життя українського народу доби феодалізму.