Вертепна драма XVIII ст.

Реферат

У період кріпацтва, коли становище на селі стало вкрай нестерпним, постаті запорожців як людей незламного духу і волі, виростають у пам'яті людей уявною силою, яка допоможе підняти знедолених на боротьбу з царизмом. Живим прикладом було гайдамацьке повстання, яке увійшло в історію під назвою «Коліївщина», на чолі якого стояли запорожці.

У науці неодноразово відзначалось, що великий за обсягом монолог запорожця має численні ремінісценції з народних дум та історичних пісень, має прямі аналогії з підписами під відомою картиною «Козак Мамай», створеною невідомим художником у XVII ст., яка має численні варіанти. Автором монолога, очевидно, був хтось із талановитих студентів, хто добре володів народною мовою, знав психологію, звичаї і побут запорожців і був добре обізнаний з народнопоетичною творчістю, зокрема на історичну тематику.

Проте ототожнювати вертепного запорожця з однотипними образами з народних дум, історичних пісень, переказів, легенд не можна. У ляльковій драмі — це літературний, драматичний образ, поставлений у конфлікт із зовнішніми і внутрішніми ворогами рідного краю. Отже, тут він дістав найповніше ідейне розкриття і художню типізацію.

Головну роль у вертепній драмі відігравало художнє слово. Воно повинно було захопити глядача, донести до нього ідейні мотиви, що звучали в п'єсі. Прикладом може служити згаданий монолог запорожця, який начебто випадав із наскрізного сюжету і композиції п'єси, мало впливав на розвиток дії в ній, навіть затримував її. Проте він був широкою самохарактеристикою героя і змальовував суспільне життя України періоду боротьби з польськими, турецькими і татарськими загарбниками.

Монолог багатий на метафори. Особливо їх багато в тих місцях, де мова заходила про виступ народу проти гнобителів. До монологу введено ряд чудових порівнянь: пани від козаків тікають, «як від жару блохи», старість в'ялить життя, «як у полі сохне билина», тощо.

Завдяки такій ідейній та художній виразності, образному слову монолог служив піднесенню революційного настрою широких народних мас на прикладі героїчного минулого, був чудовим зразком агітаційного впливу літератури минулого на народні маси.

Народний театр впродовж віків зумів витворити високомистецькі сценки, які вражали своєю драматичною довершеністю. Це було наслідком постійної дифузії між літературою і народнопоетичною творчістю. У вертепі такими є, наприклад, епізоди зустрічі запорожця з шинкаркою та циганкою-чарівницею. Ці картини насамперед тим цікаві, що, не передбачені глядачем, логічно ускладнюють дію твору і зображують запорожця в різних обставинах. Виклад подій тут витримано в дусі легкого гумору. Насичена прислів'ями, дотепними виразами, мова цих сцен сприяє їх чарівності і правдивості.

Сатирично зображений у вертепній драмі корчмар, представник експлуататорів. Усі думи і бажання його зводяться до одного — побільше зиску. Прагнення корчмаря розкриваються поступово. Спершу він виголошує монолог, в якому, на відміну від попередніх персонажів, не характеризує себе, а розповідає найважливіший для його задумів епізод з релігійної історії, — коли цар дозволив таким, як він, торгувати і експлуатувати бідняків. Потім корчмар співає пісеньку, в якій висловлює свою радість з приводу того, що буде бариш — на процентах він непогано заробить.

Історично правильно тлумачаться і художньо відтворюються стосунки між експлуататорами і народними масами під час зустрічі запорожця і шинкаря. Останній споює запорожця, а потім несамовито його б'є. Окреслення образу визискувача досягається цікавими прийомами: комічною ситуацією — позаочі лихвар називає козака «гайдамакою», тобто розбійником, а, зустрівшись з ним, величає «всемилостивейший пане»; рясними професіоналізмами, поданими у пестливо-здрібнілій формі: червончик, процентик, горілочка тощо.

Вертепна драма викриває також церковну мораль. Цій темі присвячено, зокрема, епізод зустрічі запорожця з уніатським попом. Запорожець, шукаючи попа, щоб на старість висповідатись — позбутись гріхів, шельмує і служителів православної церкви, називаючи їх «п'яничками», «ледащичками», які тільки й чекають, щоб людину «скоріше в сиру могилу заперти», а на поминках як нап'ються, то «мов коні гарцюють».

Образ запорожця відіграв у вертепі велику роль. З цим героєм пов'язана більшість сатиричних сцен п'єси. Він був тим об'єктом, через призму світогляду якого найкраще і найлегше було дати критичну оцінку багатьом явищам суспільного життя, уособити в цій постаті сатиру на різні об'єкти феодального суспільства. Епізоди світської дії, об'єднані навколо запорожця, пов'язані в єдиний композиційний вузол. Тематичні зигзаги сюжетної лінії цієї частини вертепної драми є типовим явищем для народної драми.

Мова запорожця, чиста і барвиста, наповнена перефразованими прислів'ями і приказками, ідіоматичними зворотами, у художньому і літературному відношенні на фоні всієї вертепної драми є найдосконалішою.

Образ селянина Клима нагадує постаті селян з українських інтермедій. Однак ставити знак рівності між постаттю Клима и інтермедійними персонажами такого типу не можна. Якщо в інтермедіях селянин виступав в епізодичній ролі, як і сама інтермедія була епізодом з життя, то в ляльковій драмі Клим — образ, розкритий набагато ширше, поставлений у такі умови та обставини, які допомагали набагато докладніше, ніж з інтермедій, уявити становище селянина на Україні за феодалізму.

Клим — типовий представник селянства XVII—XVIII ст., яке поступово закріпачувалось, підпадаючи під владу української старшини та російського дворянства. Розкриваючи цей образ, автори драми чи не найбільше наблизились до навколишньої дійсності. Адже всі прагнення, вчинки Клима пов'язані з буденними турботами, життєвими потребами. Зображення долі селянської родини сприяло популяризації лялькової драми серед сільського населення.

Народна вертепна драма оперувала надзвичайно могутнім мистецьким прийомом — підтекстом. Так, у сцені зустрічі Клима з учителем-дяком автори зуміли майстерно висміяти високопарну шкільну схоластику.

Є в драмі й багато інших цікавих прийомів. У Батуринському її варіанті натрапляємо на такий епізод: селянин, шукаючи козу, запитує в глядачів:

Порівняння царського трону із «саською ступою», а самого царя з цапом — гостра сатира на самодержавство. Подібний сарказм міг бути лише у народному творі.

В історичному розвитку українська вертепна драма видозмінювалася, набирала різних сюжетних форм, втрачала окремі сцени і обирала нові. В цьому плані особливо відзначалася світська дія п'єси.

Наприкінці XIX ст. світська частина п'єси зливається з духовною, утворивши одноактну народну драму. Такими вже є тексти в записі М. Чалого, Хорольський і Куп'янський вертепи. З часом заради зовнішнього ефекту, а також з огляду на історичні обставини, цензуру часто переосмислюються окремі образи, втрачаються літературні ознаки п'єси, відбувається уніфікація діалогів та монологів.

Уже в драмі в записі М. Чалого запорожець став базікою, гулякою. Доля вітчизни йому байдужа. У п'єсі надмір пісень, бучних двобоїв. Багато місця займає драматизована пісня «Ой у пана, пана». Особливо відзначається драматизацією народних українських пісень Батуринська вертепна драма. Тут, наприклад, стосунки між дівчиною і парубком передбачаються тільки через пісні «Ой учора орав» та «Дівчинонько, сіра утко».

Хорольська і Куп'янська вертепні драми бідніші на художні засоби, ніж попередні твори. До їх тексту здебільшого потрапляли пісні, мало підпорядковані єдиній сюжетній конструкції.

Вперше українська драма була записана тоді, коли вона вже значною мірою асимілювалася з народнопоетичною творчістю. Однак вона не тільки вбирала в себе народні пісні, сатиру, прислів'я, вертепна драма була і випромінювачем — давала життя колядкам, народним віршам та сприяла творчості письменників-початківців.

Українська вертепна драма ніколи не була опорою церкви. Навпаки, служителі православ'я всіляко намагалися перешкодити виставам вертепу, забороняючи вертепникам з'являтись у тій чи іншій єпархії. На основі спостережень над ляльковим театром світу І. Франко зробив висновок, що «ляльковий театр від найдавніших часів мав чисто світський характер, малював типи та ситуації буденного життя... про те, щоб лялькові вистави колись були допущені до церкви, нема навіть мови, на репрезентів цієї штуки падуть громи».

Вертеп невіддільний від суспільного життя на Україні. Лялькова драма міцно злилася з фольклорними творами, жила єдиним з ними життям.

Діяльність вертепного мистецтва вийшла далеко за межі України. Вертеп побутував у Білорусії, Росії, Сербії та інших слов'янських країнах. Його популярність там свідчить про величезну користь, яку давав трудящим людям цей оригінальний театр.