Анкета

Григорій Косинка

Чорнобривий паровоз закашляв десь далеко колесами, несміло засвистів у степу, і замурзані села виглянули із-за горбів здивовано, а Половецьке назустріч аж поклонилося, наче хотіло сказати: «Добридень вам!» Але засіяв сіянець дощ, заїмжилося, і село не поздоровкалося...

А на тихий кашель паровоза підвівся з полу в своїй хаті Антон Родіонович Собачка і, потягаючись, голосно сказав до жінки:

— Не люблю, коли бандит сниться. Секретний агент по бебе, а мені цілу ніч, сволоч! сволоч!

Розпатлана жінка, з підсиненим оком, спала поруч; він штовхнув її грубо під бік і в’їдливо, ляскаючи в долоні, гукав:

— Хазяйка!.. Слава Богу, вже день, а ти й досі сонька виводиш... Пора, стара!

Галька, обсіяна ластовинням та великими чорними бровами, злякано подивилась на свою долю — заспокоїлась, а спалені, смутні очі засміялися до Собачки:

— З ким діло маєш, то той і верзеться...

— Нє, ти, бра, послухай: вчора ми поймали на лузі Гарячого, а сю ніч — наче горять копиці сіна, якісь чорні свині лізуть у піч, за ними наші заложники... дядьки танцюють коло вогню і п’ють котьолками самогон...

— Я розгоняю їх із Чабанюком, а Бугаєць Дмитровський (у мене сексотом работає...) під ніс мені котьолок:

«Пий, кров-душа, разом з нами!» І, главне, Гарячий на рижому коні — прямо на мене, командую: «Револьвери!» — сіна горять, а села почорніли, як самогонні апарати...

Галька погладила сонну голівку Палажки, закрила настільником ноги розпаленого на припічку хлопчика і важко зітхнула:

— Бо п’єш... Отак десь гулятимеш, гулятимеш, а банда застукає та й...

Антон Родіонович сплюнув додолу, розтер чоботом, трохи зблід і, скривлений, схожий на змерзлого пса, промовив:

— Горілий самогон, говорив тов. Джемс, вредно пить...

Він почав лащитись до жінки:

— Дурочка ти, да ти знаєш, що таке твій Антон Родіонович? Думаєш, отак без рукавиць і на той бік пошлеш... го, го! О, я можу ще тепер зжити декого, хай не гавкають — «бандит був — бандит зостався...» О! Ну, от... знов своєї: «Надоїв людям — услід плюють...» Плювать мені на людей, знаєш це? Ет! Правду говорить про женщину тов. Джемс...

От серед цього саме місця Антон Родіонович натяг лівий чобіт на ногу і змінив свою думку:

— Готуй снідання, а Палажка хай катне до комнезаму за підводою... Сьогодні говорю учителям, хе, котрреволюціонери, промову... Ми только лучшего хатім... — І далі різко гукнув на всю хату: — Снідать — раз, онучу без рубців знайти — два і чарку до снідання — три!

Галька:

— Уже стерявся... І Антон Родіонович почав снідать; жінка підносила, а заспані діти попрокидались і, злякані, поглядали з печі на батька і мовчали; правда, іноді падало на прилавок, до матері, якесь необережне дитяче слово: «Мамо, а нам сальця», але батько протирав тоді заплакане вікно і незадоволено їв із салом своє слово:

— Азіяти.

...На печі шепотіла осокою дітям баба Оксана:

— Ваш батько виписує душі, як у граматку, а потім п’є та матір б’є...

І діти боялися батька: коли настане вечір, він уздечку з кілочка та до матері п’яний кричить:

— Ти проти власті йдьош? Уб’ю гадюку!

П’яний падав на долівку, бив лобом підніжку столу, блював... а мати слала долі куль соломи, кожух — клала спать, і сама бігла замикати двері — боялася...

«...І виписує душі, як у граматку, а потім п’є та матір б’є...»

Собачка надів порепану од сонця кожану куртку, накинув дощовика, засунув за пояса револьвер, грюкнув дверима і вийшов.

Аж до самих Смутних горбів Антон Родіонович думав:

«Що казав тов. Джемс про женщину? Женщина і проізводство...» Він засміявся сам до себе і сплюнув: