Де ж мені його найти,
Що робить, куди піти,
Де я помандрую?»
В хаті каганець блищить;
Жар під піччю тліє;
Повна мисочка стоїть —
Віск Маруся гріє.
Ну, Марусю, загадай,
Віск на воду вилий;
Що там виллється — пізнай,
Як живе твій милий,
Чи живе він, чи мертвець...
Чи з тобою під вінець
Піде з старостами,
Зв’яжуть руки рушником,
Коло столика кругом
Обведуть з свічками...
Віск шкварчить — а в серці тьох!
К печі підбігає.
Ухватила черепок —
В воду виливає...
Тихо в хаті; під кутком
Раз цвіркун цвірінькнув;
Північ: тричі під вікном
Півень кукурікнув;
А Марусенька дрожить:
Страшно, страшно ворожить,
Труситься небога;
Слуха — мов що в хату йде,
Мов балака, мов гуде...
Рипнуло в порога...
Що ж Маруся? На воді
Плитка воску плава,
І дівчинонька тоді
На ній прочитала:
Домовина, хрест, свічки,
Заступ, дві лопати,
Пояс, яма, рушники,
Мари, склеп дощатий...
«Горе! Милий мій мертвець!»
Загасила каганець —
Дівка лихо чує...
Сіла, бідна, у вікна,
Серце б’ється, серце зна,
Серце щось віщує...
Цс! Під хатою скриплять
Санки на причілку;
В двір, бояри гомонять —
Ідуть сватать дівку.
Тихо дверчики скриплять,
Молодий уходить.
«Піп нас жде, свічки горять
(Дівчині говорить),
В церкві вже ревуть дяки,
Ждуть світилки, ждуть дружки,
Ждуть хустки весільні».
За вгородом санки ждуть,
Коні-змії з серця рвуть
Поводи ремінні.
Сіли в санки, коні мчать,
Аж іскрять ногами,
Полозочки аж шумлять,
Сніг летить клочками;
Ззаду так як дим курить,
Степ кругом синіє;
Місяць із-за хмар блищить —
Тільки-тільки мріє.
Серце в дівчини дрожить:
«Що ж мій молодий мовчить?
Забалакай, милий!»
Ні півслова, все мовчить
І насупившись сидить
Так, як глина, білий.
Коні по полю летять;
З поля вітер віє;
А на відшиб — гін за п’ять —
Церква бовваніє;
Двері вихор відхилив:
Люди в церкві; тліють
|
