Ставники і від кадил
Тільки-тільки мріють.
Серед церкви чорний гріб,
А над ним співає піп:
«Буде вічна пам’ять!»
Гірше дівчина дрожить;
Коні мимо; все мовчить
Блідний милий в санях.
Завірюха піднялась;
Рветься сніг клочками;
Чорний ворон раз у раз
Кряче над санками:
Чорний ворон не добро
Дівчині віщує!
Лихо в душу залягло,
Лихо серце чує.
На полі огонь блищить:
Між заметами стоїть
Хутірок чималий.
Коні швидше понесли,
Дим ногами підняли,
К хутору примчали.
Прилетіли до дверей,
Зупинились, стали.
Коні, санки, молодий
Як у воду впали!
Сипле сніг як з рукава,
Крутить завірюха;
В полі вітер завива,
Надуває фуга...
Їй вернуться? Шлях пропав!
От каганчик заблищав, —
І, перехрестившись,
Двері тихо відвела,
Поподумала, ввійшла,
Богу помолившись.
Що ж найшла? Мертвець лежить.
В головах у тіла
Свічка воскова горить, —
Дівка обімліла!
Перед мертвим на столі
Образ — божа мати...
Страшно в хаті буть самій,
Страшно кидать хати!
В полі вітер все свистить...
Дівка блідная стоїть,
Богу помолилась.
Страшно підійти к столу, —
Перед припічком в углу
Тихо прислонилась.
Вітер стихнув, все мовчить,
Буря утихає.
Свічка тільки що блищить —
Свічка догорає.
Темно в полі: в хутірку
Змовкло, заніміло;
Сумно в хаті... цс!.. в кутку
Щось залопотіло, —
Мовби вітер зашумів, —
Глядь — із покутя злетів
Голубок біленький,
Крилечками замахав,
Дівчині на груди пав,
Пригорнувсь легенько.
Змовкло вп’ять усе кругом...
Блідная Маруся
Глядь — під білим полотном
Мертвий повернувся...
Впало полотно, мертвець
(Твар — темніша ночі)
Звівся, на лобі вінець,
Відімкнулись очі...
Хоче ноги розвести,
Хоче мертвий розплести
Руки омертвілі.
А Марусенька? — Дрожить,
Лихо близьке, а не спить
Голубок біленький.
Стрепенувся, розвернув
Крилечка легенько,
|
