К мертвому на стіл порхнув —
Сів на нім тихенько;
Застогнав, заскреготав
Білими зубами,
На Марусю загарчав
Тихими словами.
Знову мертвий побліднів,
З столу голуб ізлетів —
Дівка пригляділась:
Хто ж? О боже мій святий!
То Марусин молодий...
«Ох!» — і пробудилась.
Де ж? На лаві, у вікна,
В хаті, де гадала,
Де, задумавшись, вона
Вчора задрімала.
День сіріє; за ліском
Жовтий місяць зникнув;
Тричі ранній під вікном
Півень кукурікнув,
А Маруся не встає —
Їй покою не дає
Сон: щось серце чує...
«Ох, чого ж то ждать мені:
Жив мій милий чи в землі,
Що мій сон віщує?»
Так як вкопана сидить
Під вікном небога
І в кватирочку глядить
В поле, де дорога;
Скрізь сідий туман наліг
На широке поле;
А в садочку іній ліг
На дерев’я голе...
Коні через мерзлий сніг
Санки мчать; з-під кінських ніг
Дим піднявся білий;
Їдуть, їдуть до воріт;
В санках парубок сидить —
Хто? — Марусин милий!
Що ж, Марусенько, твій сон?
Суджений з тобою!
Із далеких він сторон
З серцем і любов’ю
До дівчини прилетів, —
Піп вас обвінчає.
Вибирайте старостів,
Хай музика грає.
Русу косу розплітай,
Хусточки заготовляй,
Під вінець ідіте!
Заготовте рушники, —
Заспівають вам дяки
В церкві: «Многа літа!»
|
