Я сам згорів на чорному вогні
Темнот людських!.. І дня було не видно.
Бо хто життя сучасністю згубив,
Тому чужа майбутнього упевність.
Безсилий силою, я знав свою даремність
І зненависть... Я зненависть любив!
Нове життя, вітчизну іншу, Бога
Я видумать для радості не міг!..
Дорога людства радістю убога,
І розверстована глибинна ця дорога
Піснями кращими товаришів моїх.
Д е м о н
Мені життям написано було
Не ненавидіти, не клясти, а любити.
Століття за століттям протекло,
Епохи просміялись, наче діти.
Я сіяв жах, і зненависть, і сум,
Вигнання дух, я сіяв зло усюди...
Прощай, старе! Чоло моє і груди
Нові глаголи дням земним несуть!
Я спалюю той предковічний жах,
Який наводив я на велелюдну кволість!..
Людської долі неохайна повість
В моїй душі на чистих сторінках!
В моїй душі безсмертний дух народів,
В моїй душі енергія століть...
Почнись, епохо чистих небозводів,
Епохо згоди, хліба і суцвіть!
* * *
...Він пролітав між поглядами сонць,
Одна глибінь мінялася другою...
Колись, зацькований, дорогою такою
Він од Землі летів у неспокою,
І помстою тремтіла його моць...
Минає все. Цькування проминуло.
І Демон Землю кликав уві сні...
Обридлий всесвіт, зорі навісні
Йому всміхалися безпомічно і чуло.
Проходить все! Віки проблискотіли,
Вітри посивіли, і сонце підросло.
Земля придбала атом... і могили,
Як мертві думи випитої сили,
Рясніш усіяли її старе чоло.
Була війна, і на земній дорозі,
Над кроками держав і матерів,
Катастрофічні квіти бомбовозів
Чорніли й червоніли угорі.
Була війна. До ніжних небозводів
Тяглись гармати тихо по ночах,
І кров поранених народами народів
Текла з Землі і сохла на зірках.
Він оглянувсь на всесвіт — простиралась
Небесна тиша в збурені поля,
А перед ним повільно оберталась
Хрестами перехрещена Земля...
Солоні хмари білою сім’єю
Неслись з Землі, гарячі і грузькі, —
То сльози піднімалися людські
І хмарами ставали над Землею.
Кружляло сонце, кулями пробите,
І попелом розвіювались дні.
Жінки у полі закосили жито,
Що виросло з розвіяних синів...
Оглухла птиця пісню окликала,
Тріщали голови будинків уві млі,
І став Солдат! Перед Солдатом встала
Кривава тінь на чорнім неба тлі.
Д е м о н
Печальний я... І тінь моя в крові...
Земля ворушиться живими ще мерцями,
І на мерцях ромашки у рові
Гойдаються червоними тільцями...
С о л д а т
Ти хто такий?
Д е м о н
Я вічний дух Землі...
С о л д а т
З якої роти?
Д е м о н
Плачу і страждаю...
|
