С о л д а т
А я — Солдат. У мене на чолі
Вінок наруги. Духа я не знаю.
Я єсть Солдат. Із черева мого
Стирчать сьогодні африканські списи.
В моїй руці народів чорних список.
Мені наказано не повертать кругом.
Я знищив сто народів і культур,
Я зґвалтував красу і ніжність людства.
Я з тюрем ввесь, концтаборів, тортур,
Ганьба людини, я взірець безпутства.
Я ввесь в прокляттях, попелі й димах,
Одружений на смерті, я пропах
Двадцятивічним ароматом смерті!..
Не сплять мої політики сумні!
Базіки многотрудні, величаві!
Попростирали язики криваві...
Їм говорить — а діяти мені!
Та я вдоволений: в базіканні про згоду,
Про мир і розквітаючий прогрес
Вони модернізують від народу
Мене таємно!.. Смерті вічний пес,
Я їх слуга — я знищу все навколо
І знищу їх — дорога в смерть одна.
Двадцятий вік я ухопив за горло —
В моїм запасі атомна війна.
У затишку, коли моїх моторів
Не чуть біля слов’янських берегів,
Я, увімкнувши очі із-під брів,
Співаю басом в атомному хорі.
Д е м о н
Я тихо стогну в розпачі глухім...
Я не питаю навіть, люди, хто ви?
У цім вечірнім присмерку сухім
Дивлюсь очима суму на діброви.
Прощай, Земля! Не жаль мені нічого!
Жаль одного, що ти, Земля, — моя...
Затихни, боле, і засни, тривого,
Ви не мої, і я для вас — не я!
Воюй, Земля! Плоди двоногу малість!
Плоди собі держави і гроби,
І суєту, і підлість, і зухвалість,
А там що хочеш думай і роби!
Лети собі! Обмотуйся віками,
Намотуйсь на страждання і війну!
Під всепожерними вселюдними руками
Ти дух свій випустиш в якусь добу одну!
І вже тоді ув атомній пустелі,
Вдихаючи ганебність і нудьгу,
Я по твоїй, колись живій, оселі
Один блукатиму крізь сонячну югу...
* * *
Він пролітав між селами в степи,
Між телевізорними вежами нічними,
Попід ворота, арки і мости,
Поміж столицями, великими й малими,
І понад серцем трудним і ясним
Вставала дума трудна і прозора,
І тихло серце... і всесвітнє море
Схилялося над озером земним.
Схилялося... дивилося... мовчало...
І чеберяло хмарами вгорі!..
І мовби посміхатись починало
Над синістю світань і вечорів.
Над людством і стражданнями людськими
Мов говорило Демону й мені,
Що ми із ним і наші ночі-дні,
Держави, техніки, світогляди і рими,
І все, що люблено, що вистраждано в нас,
У нашому вселюдному двобої,
Ввіллється в час загибелі людської
У всепланетний знищувальний час...
Цвіли ромашки на весняних ґулях,
Зозулі закували на жита...
І на весь всесвіт ще Земля-зозуля
Кувала Демону земні свої літа...
К о л и с к о в а З е м л і
Тюрми притихли, заснулі,
Сплять президенти і я...
Люленьки, люлі, ой люлі,
Африко чорна моя...
Сплять вже ракети і кулі,
Сплять генерали і я...
Люленьки, люлі, ой люлі,
Азіє жовта моя...
Сплять і могили забулі,
Концтабори сплять і я...
Люленьки, люлі, ой люлі,
Біла Європо моя...
Люлі, Америко, люлі,
В вічні полинемо сни —
Двадцять столітечок сниться
Світ без війни.
|
