Любов у такому віці

Євген Гуцало

— І правильно, — згодився Чубенко. — В епоху НТР інакше не можна.

Він уже розглядав фотомонтаж на стіні — знатні механізатори республіки. І запитав:

— А чому немає місцевих кадрів? Спочивають на чужих лаврах? — І вже звернувся прямо до бібліотекарки Фросі: — Працівники культурного фронту теж не повинні проходити мимо.

— Чудний ви, — сказала дівчина. — А я й не знала, що ви чудний.

— Я серйозний, — заперечив Чубенко. — Тільки ви не відповіли мені на одне запитання.

— На яке? — Дівчина дивилась на нього і ласкаво, й поблажливо.

— Яке я вам поставив учора ввечері.

— Не пам’ятаю.

— Будь ласка, нагадаю. Чи не маєте наміру вийти за мене заміж?

Бібліотекарка Фрося засміялась беззвучно. Зуби в неї були білі, блискучі, мовби тоненькою фольгою обгорнуті. Грицько Чубенко спокійно перечекав той сміх і мовив:

— Невже ви прихильниця залицянь, довгих побачень, зітхань і так далі? Але ж не той час! Любити треба по-діловому, розумно, даремно не витрачати час і енергію. Ось ви мені всерйоз подобаєтесь. І, мабуть, я подобаюся вам, так? Але в силу старих забобонів ви не осмілюєтеся сказати про це прямо й відверто... Подобаюсь вам?

— А чого ж, — дівчина й далі всміхалась приязно, — подобаєтесь... Чудний!..

— Зізналась — от і прекрасно! Треба рішучіше рвати з забобонами. А тепер дайте таку саму пряму відповідь на попереднє моє запитання!

— Яке? — лукавила бібліотекарка Фрося.

— Чи згодні вийти за мене заміж?

— Але ж не можу я віддаватися за одруженого!

— Отака ваша відповідь?

— Така, — прибрала вона серйозного виразу.

— Натяк ваш зрозумів.

— Який же це натяк? — здивувалась бібліотекарка Фрося. — Я відповіла прямо, без натяків. Мені таке женихання не до душі. Пошукайте в селі дівчину, якій сподобається.

— Ми розрубаємо цей вузол, — пообіцяв Чубенко й твердим кроком вийшов за двері.

На молочно-тваринницькій фермі він появився уже наступного дня, саме в час обіднього доїння. Здибавшись із зоотехніком — похмурим, бо щойно одна корова скинула теля, — Грицько Чубенко заступив дорогу і, нахилившись до вуха, сказав змовницьки:

— Між іншим, похмурі люди живуть менше, ніж веселі. Американські вчені довели недавно.

— Що тобі? — запитав зоотехнік, який зараз не був схильний до жартів та усмішок.

— Між іншим, мене годилося б привітати, проявити звичайнісіньку чуйність.

— Із чим привітати?

— Мене демобілізували з армії.

— Вітаю, — похмуро сказав зоотехнік. І ступив убік, обминаючи Чубенка.

— До речі, — мовив той, — скажіть мені цілком конфіденціально, де зараз Катерина Чорномаз?

— А в тому корівнику, — махнув рукою зоотехнік і стомлено подався геть.

Катерина, загледівши, як між худобою наближається Грицько Чубенко, непорушно застигла біля перістої корови. Тернові очі жінчині завмерли двома зловленими пташками й тепер, здається, злякано здригались під тугим гіллям її чорних брів. І чим ближче підходив Чубенко, м’яко ступаючи по розсипаній гичці та соломі, тим непорушнішою ставала Катерина.

— Здрастуй, чи що, Катерино Третя, — привітався з нею так, як звик вітатись іще в школі. — Впізнала?

— Впізнала, — обізвалась його збігла жінка.

— І я тебе впізнав! — радісно мовив Чубенко. — Хоч ти й покращала, і соку набралась, а впізнав!

Катерина й справді наче додала у вроді своїй, поставши зараз перед Грицьком дозрілою тілистою молодичкою, і він прямо розглядав її всю із щасливим усміхом на устах. І вона, втративши трохи своєї настороженості, теж відповіла йому тихим усміхом.

— Розцвітають ударниці в нашому колгоспі, нічого не скажеш!

— Чого прийшов? — оговтуючись од несподіваної зустрічі, запитала Катерина. — До мене? Люди дивляться.

— Хай дивляться, — кинув Чубенко, не перестаючи милуватись нею. — Я громадського порядку не порушую.

— Ти мій лист одержав? — поспитала Катерина, рада, що доярки тримаються віддалік, не підходять до них. — Я ж тобі в тому листі все написала, чому переходжу до Петра...

— Ось тут цей лист, — Грицько показав на кишеню. — Напам’ять вивчив... Що любиш мене, а переходиш до Петра, бо він серйозний чоловік, а я перекотиполе.

— Чому ж не відписав?

— А що відписувати? Я поважаю свободу почуттів. Із мене, Катерино, й справді не такий хазяїн, як із Петра, куди мені проти його хватки!

— Ось бачиш, і сам розумієш... А якби ще діти в нас пішли, тоді що? Ти все чудиш і чудиш, а їх годувати треба, костюмчики всякі, черевички.

— Поважаю свободу почуттів, — повторив Чубенко, — а тому виправдую твій вчинок.

— Виправдуєш? — наче не повірила, і в голосі її наче нотка образи пробриніла.

— Атож, — мовив Чубенко. — Ген на Заході сексуальна революція йде повним ходом, то чого маємо відставати? І в Закриниччі проявляються її рецедиви, так? Розкажи, як живеш?

— Робота, — коротко відповіла Катерина. І з неприхованим жалем дивилась на Чубенка.

— Ти в листі написала, що любиш мене, а йдеш до Петра. Ти мене й досі любиш чи ні?..

— Ось бач, тобі все чудити хочеться! — з гіркою досадою мовила Катерина.

— Я серйозно, — сказав Чубенко. — Чи вже давно розлюбила? Я не побоюсь глянути правді у вічі, зізнайся.

— Лишенько! — зітхнула. — Та вже скоро рік, як я з Петром живу!

— То й що? Могла в ньому розчаруватись і за один тиждень.

Дивилась на нього так, мовби не вірила, що постав перед нею з минулого таким, як і був, не змінився.

— А крім того, — додав, — ми ще з тобою не розлучались, ми в шлюбі. Виходить, ти моя законна жінка. Виходить, моя законна жінка живе з іншим.

— Іди, — мовила, — бо вже зглядатись почали на нас. Ти чого сюди прийшов?

— З’ясувати наші стосунки.

— Таж наші стосунки давно з’ясовані! — скрикнула.

— Знаєш, чого сюди навідався? Поговорити про розлучення, бо надивився тут одну кінозірку, а вона з жонатим не хоче ніякого діла мати. Але послухав тебе — й передумав. Бо, гадаєш, я тебе розлюбив? Я не розлюбив, я тільки поважаю свободу чужих почуттів.

— Іди вже, йди, — благала. — Знайшов місце для балачки, на корівнику!

— А мені нема чого критись по темних кутках, я прямий, і моє життя пряме... Чує серце, що з Петром тобі трудно і йому з тобою трудно... Чує серце, що каєшся...

— Ти йому плюй в очі, а він каже, що божа роса... Чи ти вже мало отак посміявся з мене, мало нажартувався? Стомилась я від твоєї вдачі, дай відпочити.

— Вже відпочила. А тільки що я зроблю? Розлучення тобі не дам і сам не братиму. А чому? Бо на кінозірці ставлю хрест, вона чомусь не запалює моєї фантазії. Бо я в ім’я тебе ще поборюся за твоє щастя!

— Як поборешся? — спитала приречено, в кожній його фразі впізнаючи колишнього Грицька Чубенка — запального, несподіваного, впертого.

— Ото побачиш. Люди вже розказували, як тобі з Петром.

— А як? — І зір її тьмавістю раптово взявся.

— Не з медом. А тільки що виходить? Мене вона не розлюбила, а живе з Петром. І я тебе не розлюбив! То чого маю до чужих женихатись? Ні, таки поборюсь!

— Господи, — вже не слухала його балачки, — йди звідси, люди зглядаються.

Чубенко, зігнувши голову, подався геть. Катерина сховалася за перісту корову й заплакала. Стала біля неї навпочіпки, мила тепле вим’я і плакала, схлипуючи.

— Я прийшов до вас як чесний чоловік.

Так сказав Чубенко бібліотекарці Фросі. Вона, як завжди, сиділа за столом, заповнюючи картки своїх читачів, двох доярок. Коли доярки попрощались і пішли, дівчина запитала:

— Як чесний? А хіба щось загрожувало вашій чесності?