Хазяїн (скорочено)

Іван Карпенко-Карий

Пузир. Доброго здоров'я! Ну, як-таки ви, пане Зеленський, і досі не загнуздали мануйлівських мужиків? Де ж це видано, щоб на буряках платить робочому по тридцять п'ять копійок в день? (До Ліхтаренка). Порфирій! Почому у тебе в Чагарнику робили й роблять поденно?

Ліхтаренко. З початку весни по п'ятнадцять копійок, потім по двадцять, тепер, в гарячу пору, по двадцять п'ять, на їх харчах!

Пузир. Чуєте! І по двадцять п'ять копійок багато, але все ж таки не тридцять п'ять! Та ще, либонь, ви й харчуєте?

Зеленський. Харчую!

Пузир. Боже мій! І харчуєте?! То це вийде по сорок п'ять копійок. Добре хазяйнуємо! Робочі все заберуть, а нам же що зостанеться, а чим же я буду вам жалування платить? Так не можна, ви не вмієте зробити дешевого робітника!

Зеленський. У нас умови одні, а в Чагарнику, де Ліхтаренко, умови другі!

Пузир. Умови люди роблять.

Зеленський. Околиця до околиці не приходиться! У Мануйлівці люди більш зажиточні, ніж де: окрім своїх наділів, держать оброчну казенну землю¹ в оренді, артілі почали заводить. А робочий, самі знаєте, тілько там дешевий, де землі нема, де нема за що рук зачепить, де бідність.

Пузир. Так ви зробіть у Мануйлівці бідність!

Зеленський. Це не од мене залежить.

Пузир. Вибачайте, пане Зеленський, це від голови залежить! От побачите, що там зробить Ліхтаренко. Слухай, Порфирій, я тебе переведу в Мануйлівку, а вас, пане Зеленський, в Чагарник.

Фенoгeн (за дверима). Ох-хо-хох!

Зеленський. Помилуйте, за віщо ж? Я торік чистої прибилі дав п'ять тисяч, а цей рік надіюсь...

Пузир. Порфирій дасть десять тисяч! Ви не умієте з народом, а Порфирій уміє і дасть десять тисяч — побачите! От що, Порфирій, мануйлівці запустили недоїмку і не заплатили. Через тиждень та оброчна земля, що держать в оренді мануйлівці, оддається з торгів на новий строк. Треба, щоб казенна земля зосталась за мною, чуєш?

Ліхтаренко. Попробую!

Пузир. Це тобі не борщ, тут пробувать нічого, треба взять! Ти розумієш? Взять! Казенну оброчну статтю взять! Наділи мужицькі на десять літ в оренду взять! А як мужик зостанеться без землі, роби з ним, що хочеш; а поки при землі, мужики все одно, що бури, нічого з ними не зробиш!

Зеленський. Я вже пробував.

Пузир. Ви ніколи не пробуйте, а просто — їжте!

Зеленський. Мануйлівців не вкусиш!

Ліхтаренко. Аби зуби.

Пузир. Правда. Ти вже в Чагарнику взяв крестьянські наділи в оренду, тепер стежка протоптана, опит є, починай і в Мануйлівці!

Зеленський. Дозволяю собі звернуть вашу увагу на те, що в Мануйлівці є такий учитель-артільщик і біля нього чоловіка три з молодих, що через них і Ліхтаренко зуби поламає.

Пузир. Порфирій, настали зуби! Опит є, стежка протоптана, шквар!

Ліхтаренко. Срібними та золотими зубами можна не то Мануйлівку, не то уїзд, а й губернію можна з'їсти!

Пузир. Нам нужен дешевий робітник, розумієте? А без дешевого робітника хазяйство вести годі! Так ви, пане Зеленський, приймайте Чагарник від Ліхтаренка, а він прийме Мануйлівку від вас.

Зеленський. Помилуйте, в Чагарнику менше жалування, а у мене сім'я.

Феноген (за дверима). Ох-хо-хох!

Пузир (глянув на Феногена). Жалування вам буде те саме, що і в Мануйлівці, побачу, як будете справлятись по готовому!

Зеленський. Спасибі!

Пузир. Так от що: як тільки хліб знімете, триста десятин стерні засієте магаром, щоб була добра отава бо я купив ще двадцять тисяч овець, треба гарно випасти на салган. А ви, Карло Карлович, завтра поїдете в степи на прийомну овець — їх туди приженуть. Увечері я дам вам наряд.

Куртц. Еті — да, еті — нєт!.. У нас сорок тисяч овса, а ще дванадцять тисячов купіл, нужен другий помошник, без другий помошник — не можно.

Пузир. Обійдеться, чабани надежні.

Куртц. Еті — нєт! Чабан — цкелей кричал, а шахмейстер голова, еті — да!

Пузир. Для овець доволі вашої голови!

Куртц. Одна голова на п'ятдесят дві тисячов овса — еті — нєт, еті — нікогда.

Пузир. Доволі. Зате я восени вашу голову оливою гарно помастю.

Куртц. Ха-ха-ха! Олифа, еті — да! Корошо!.. А только помошник нужно.

Пузир. Обійдетесь! А старшого чабана, Клима, виженіть зараз!

Куртц. Зашем, еті — да! Корошій чабан гнать? Собаку корошого гнать, еті — нет!

Пузир. Він мошенник!

Куртц. Клим?! Еті — нет! Еті — нікогда!

Пузир. Мені відомо, що як здавали дві тисячі валахів Крячковському, він за десять карбованців додав йому двадцять валахів лишніх.

Куртц. Еті — да? Еті — нет!.. Еті — нікогда! Помилялся — можна, проскакувал — можна, а за деньгі — еті нікогда!

Пузир. А я вам кажу — продав! Вигнать! Мені нужні люди надежні, чесні, а як ви станете самі покривать мошенників, то мене обберуть, як липку. Вигнать! Я йому вірив, а він он який!

Куртц. Еті — да?.. Еті — нет! Еті — нікогда! Я будет узнавал. Шесний шабан еті — паскудство. (Вийшов).

Пузир. Ідіть з богом!

Пузир. Що це?

Феноген. Я вже знаю! Ви не скривдили чоловіка, і господь вас наградить! Перше діло — справедливість!

Пузир. Та кого я обижав коли?

Феноген. Ніколи, ніколи! Зате й вам господь дає. А вас обкрадають.

Пузир. Де ж ти візьмеш чесних людей?!

Феноген. От, Клима ви вигнали, бо я дознався за валахів і сказав, а тепер я вам скажу, що Ліхтаренко...

Пузир. Що Ліхтаренко?!

Феноген. Дивиться крізь пальці, не глядить — от що! Та й сам руки вмокає! Як здавали пшеницю, так його помічник, Зозуля, десять лантухів скинув у Хаскеля, що хліб скуповує і має на містечку магазин.

Пузир. Це так!

Феноген. Мені сам підводчик розказував, жаль тілько, що я забув його ім'я... Та Ліхтаренко, певно, знає все.

Пузир. Спасибі тобі, Феноген! Ти один у мене вірний слуга! Кругом крадуть і крадуть. Вели, щоб вернули Ліхтаренка.

Феноген (до Пузиря). Карло Карлович!

Пузир. Нехай іде.

Куртц. Так бить не должно. Еті нікогда!

Пузир. В чім діло?

Куртц. Зічас справка делал: у менья і у конторовських книгах три тисячі сорок валахів — еті да?

Пузир. Так.

Куртц. Дві тисячі продавал, еті — да?

Пузир. Так.

Куртц. У менья тисяча сорок в руках. Знайшіт еті — нєт, еті — нікогда, Клим шесний шабан, проганяйть нельзя, еті — паскудство!

Пузир. А ви лічили тих валахів, що зостались, почім ви знаєте, що вони всі цілі?

Куртц. Еті — да! Я отвєчайт!

Пузир. То друга річ, не стане, то ви заплатите.

Куртц. Я заплатиль?! Еті — нікогда! Клим — шесний шабан, еті — да! А язик, еті — фі!

Пузир. Який язик?

Куртц (показує свій язик). Еті, еті — да! Язик работай — еті да! Ухо слухай, а голова не розсудов?.. Так бить не должно! Не надо слишіл, а надо відєл, еті — да!

Пузир. Ну, годі, ідіть собі, Карло Карлович, і заспокойтесь. Нехай вже Клим зостається.

Куртц. Еті — да! Клим — нет, Карл Куртц — нет! Куртц всі знайт, еті — да! Спеціаліста мєсто скрозь находіл!

Пузир. Ну, годі вже!

Куртц. Так бить не должно! (Стає серед сцени і показує язик). Язик еті — фі! Еті паскудство! (Вийшов).

Пузир (до Феногена). Ну, що ти скажеш?

Феноген. Карло краде, а Клим помагає.

Пузир. Та всі крадуть, що й казать, кругом крадуть.

Феноген. Та ще ви Карла боїтесь, от він і верховодить.

Пузир. А де ти його візьмеш, такого шахмейстера?

Феноген. Ну, то нехай краде?

Пузир. Чого ж нехай? Треба слідкувать. От Карло поїде на прийомку, а ти, Феноген, шатнись по отарах на провірку.

Що ж це, Порфирій, у тебе крали пшеницю, як возили на вокзал?

Ліхтаренко. Може. Сто тисяч пудів пшениці здавали, двісті підвід возило, може хто й вкрав.