Іван Вишенський

Реферат

У 70-х pp. XVI ст. Вишенський з невідомих причин переселився на Афон (Греція), що був найбільшим православним центром на близькому Сході. Після відвідання всіх афонських монастирів Вишенський став послушником, потім ченцем і нарешті — аскетом-пустельником в одній з печер-келій над Егейським морем; загалом на Афоні письменник прожив близько 40 років, аж до своєї смерті. Однак Вишенський ніколи не поривав зв'язків із своїм народом, живо цікавився подіями на батьківщині через ходаків та листування з окремими особами і Львівським братством. У ньому завжди боролися, з одного боку, чернець-аскет, а з другого — полум'яний патріот. Недаремно Іван Франко у монографії «Іван Вишенський і єго твори» писав: «Перша і найвидатніша ознака характеру Вишенського — це живе чуття і жива фантазія, тобто те, що становить поета, пропагандиста, агітатора. Вся натура його рветься до гарячої любові, сильної ненависті, глибокого пошанування; рівнодушних, холодних відносин до людей чи ідей він не знає. Можлива річ, що іменно ця сторона його натури, ця живість чуття була предметом його найтяжчої внутрішньої боротьби на Афоні, де аскетичне правило вважало всі такі прояви гарячого людського чуття гріхом».

Палка любов до вітчизни і ненависть до її ворогів виявилися у Вишенського у публіцистичних посланнях з Афону на Україну. Вже перші твори виділили його серед тогочасних письменників-полемістів та принесли йому широку популярність. Олександрійський патріарх Мелетій Пігас у спеціальному листі радив Вишенському лишити чернецтво і повернутися на Україну, де він міг би принести більше користі у боротьбі проти наступу латинників і католицької церкви. Зверталися до нього і члени Львівського братства, аби він повернувся на батьківщину та взяв безпосередню участь у суспільно-політичному русі. Саме це й було причиною того, що Вишенський восени 1604 р. прибув на Україну.

За свідченням Франка та інших дослідників, Вишенський спочатку був гостем свого афонського приятеля Іова Княгиницького в Угорниках біля Отинії (нині Івано-Франківська область), потім вирушив до Львова, однак був там недовго, бо швидко розійшовся у своїх поглядах з керівниками місцевого братства і насамперед з Ю. Рогатинцем, про що детально писав у «посланії» до стариці Домникії. Покинувши Львів, Вишенський деякий час живе в Уневському монастирі, потім у Княгиницького у новоствореному ним Манявському скиті, а звідти вже повертається на Афон. Всього на Україні полеміст перебував близько двох років.

Про дальше життя письменника на Афоні немає конкретних даних. Відомо, що він знову збирався на батьківщину. У листі до І. Княгиницького 1610 р. Вишенський виявляв бажання відвідати Україну, але йому завадила хвороба. Припускають, що саме тому він не зміг повернутись додому і в останні роки свого життя, хоч такі наміри в нього були. Помер Вишенський у 20-х роках XVII ст., як гадають, в одній із печер Афону. На основі листа Вишенського до князя М. Вишневенького 1615 p., де полеміст згадує про своє печерне життя, та колективного «Советования о благочестии» православних священиків Луцька, в якому вони висловлювали намір викликати з Афону «преподобных мужей россов, межи иными блаженных Киприяна и Иоанна, пореклом Вишенского», Іван Франко написав славнозвісну філософську поему «Іван Вишенський» (1900), де створив чудовий образ письменника-патріота, який перемагає в собі аскета-ченця і повертається до рідного народу.

За обсягом спадщина Вишенського не така вже й велика, але за ідейним та художнім спрямуванням досить цільна й містка. До нас дійшло 16 творів полеміста в різних рукописних списках. Ще у 1599—1600 pp. частину своїх творів письменник переписав у спеціальну «Книжку», яку він готував до друку в Острозькій друкарні. «Книжка» складалася з передмов, десятьох послань; зокрема, сюди увійшли: «Оглавление писанного в Книжке», «О чину прочитання сего писания», «Ко прочитателю наедине сего писаня» і десять «глав», що є, власне, окремі твори — «Обличение диавола-миродержца» (1599—1600), «Писание до князя Василия» (1599—1600), «Порада» (1599—1600), «Писание до всех обще, в Лядской земли живущих» (1588), «Писание к утекшим от православной веры епископом» (1598), «Извещение краткое о латинской прелести» (1588—1589), «О еретикох» (1599—1600), «Загадка философом латинским» (1599—1600), «След краткий» (1599—1600) і «Новина», яку не вважають оригінальним твором Вишенського. Після 1600 р. полеміст написав ще кілька творів — «Краткословный ответ Петру Скарге» (1601), «Послание Домникии» (1605), «Зачапка мудраго латинника з глупым русином» (1608—1609), «Послание львовскому братству» (1610), «Послание Иову Княгиницкому» (1610), «Позорище мысленное» (1615—1616).

Спадщину Вишенського прийнято поділяти на твори, написані до Брестської унії 1596 р., та твори, написані після неї, хоч всі вони мають багато спільного. Зважаючи на те, що свої твори Вишенський написав поза батьківщиною, вони мають здебільшого форму «послань» чи «писань», адресованих або до всього народу, або до певних осіб, що видно із самих назв. Письменник неодноразово звертався до земляків і просив, щоб його «посланія» читали «совокупно», тобто громадою, переписували, а оригінали повертали назад. Певно, вони так і робили, бо лишилося кілька рукописних списків творів, найповніший з яких є так званий Підгорецький рукопис XVII ст. Поширювалися в рукописах твори Вишенського і в Росії та користувалися повагою серед старообрядців. Один список, що зберігся в Саратовському університеті, датується 1862 р.

Хоч Вишенський і готував свої твори до друку, однак за його життя було опубліковано анонімно 1598 року в Острозькій «Книжиці» лише одне послання «От святое Афонское горы скитствующих», що, як гадають дослідники, є попереднім начерком до громового «Писания к утекшим от православной веры епископом». А потім ім'я Вишенського майже на 250 років забулося і тільки в 1865 p. M. Костомаров у «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России» опублікував чотири твори письменника. Це дало поштовх до дальших розшуків і публікацій послань полеміста та розвідок про його спадщину С. Голуб'євим, І. Франком, П. Житецьким, А. Кримським, М. Сумцовим, В. Перетцом та ін.

За радянських часів твори Вишенського в уривках передруковувалися у хрестоматіях для середніх і вищих шкіл. Найповніше і найгрунтовніше видання творів видатного полеміста побачило світ у 1955 p., що його підготував для академічної серії «Литературные памятники» І. П. Єрьомін з великою статею про автора, археографічним оглядом творів Вишенського, детальним коментуванням текстологічних принципів відтворення рукописних оригіналів, а також словником давніх й маловідомих нині слів. У 1959 р. це видання побачило світ на Україні, щоправда, без коментарів та різночитання; 1972 р. вийшли «Вибрані твори» полеміста в серії «Шкільна бібліотека» із вступною статею, коментарями і словником.

Літературну діяльність Вишенський розпочав як під безпосереднім впливом конкретних суспільно-політичних обставин (наростання всенародної національно-визвольної боротьби проти феодального гніту польської шляхти, гостра ідеологічна боротьба проти наступу католицизму), так і під впливом публіцистичної творчості російських і українських письменників XVI ст., зокрема Феодосія Косого, ігумена Артемія, князя А. Курбського, Максима Грека, Василя Острозького та ін. Так, наприклад, у 80-х pp. у м. Острозі були опубліковані окремим виданням твори М. Грека «Како подобает знаменоватися крестным знаменем», В. Острозького «О едино истинной православной веpe», Г. Смотрицького «Ключ царства небесного»; згодом водночас із Вишенським писали свої полемічні твори С. Зизаній (Кукіль), X. Філалет (М. Броневський), Клирик Острозький, М. Смотрицький, З. Копистенський та ін. Всі вони разом виступали як проти польсько-шляхетського гніту, католицької експансії на православну церкву, лихозвісної Брестської унії 1596 р., так і проти ревних проповідників католицизму, зокрема проти польських єзуїтів П. Скарги, Б. Гербеста та І. Потія.