Григорій Сковорода

Реферат

Повернувшись у 1753 р. на батьківщину, Г. Сковорода був запрошений на посаду викладача поетики Переяславського колегіуму. Тут він створив для студентів підручник з поетики, що мав назву «Разсужденіє о поезіи и руководство к искусству оной», та трагедокомедію. На жаль, ні трагедокомедія, ні підручник до нас не дійшли. Як свідчить М. Ковалинський, біограф і учень Г. Сковороди, в згаданому курсі поетики оригінально, просто і зрозуміло було викладено поняття про поезію та правила віршування. На думку О. Біленького, в «Разсужденіи» Сковорода, можливо, «...обстоював ту нову систему — силабо-тонічну, — яку в російську літературну практику замість силабічної вводили Ломоносов і Тредіаковський». Новаторство Сковороди не сподобалось ректорові колегіуму — переяславському єпископу, і талановитий педагог-учений змушений був залишити улюблену працю.

Наступні шість років Г. Сковорода провів у селі Коврай на Полтавщині як домашній учитель у сім'ї поміщика Степана Томари. Цей період займає особливе місце в житті письменника. Близьке знайомство з життям і творчістю народу сприяло формуванню поглядів Сковороди як просвітителя-демократа, прогресивного філософа-мислителя. В ряді творів та філософських трактатів, написаних у селі Коврай, звучить протест проти паразитизму, панівних класів, письменник-філософ виступає на захист прав трудящих.

З 1759 по 1769 рік (з деякими перервами) Г. Сковорода працював викладачем поетики, етики та грецької мови в Харківському колегіумі. Лекції його відзначались викривальним пафосом та демократизмом. У посібнику з етики під назвою «Начальная дверь к христіанскому добронравію», написаному для «молодого шляхетства» Харківської губернії, Г. Сковорода піддав нищівній критиці домострой і ортодоксію релігійної моралі. Свою вступну лекцію в колегіумі він почав закликом «пробудитись від сну», побачити світ таким, яким він є насправді. У формі проповіді Г. Сковорода розвивав ідеї, які різко розходились з офіційною ідеологією, з настановами церкви. Така сміливість викликала цілий потік доносів. Було встановлено таємний нагляд за Сковородою. На публічному диспуті з основних висновків читаних ним лекцій, до якого змусили Г. Сковороду єпископ і генерал-губернатор, реакціонери навмисне шельмували талановитого філософа. Та письменник не вважав себе переможеним. Сучасники згадують, що на диспуті Г. Сковорода аргументовано обстоював свої ідеї, завоював симпатії прогресивної громадськості, показав себе чудовим оратором.

Перед ним назавжди закрились двері навчальних закладів. Г. Сковорода змушений був залишити педагогічну працю, яку дуже любив і якій віддавав усі свої здібності. З цього часу письменник веде мандрівний спосіб життя, постійно перебуваючи серед народу й твердячи, що щастя людини полягає не в матеріальних достатках і почестях, а у виборі відповідної діяльності.

Духовенство, вбачаючи в особі Г. Сковороди «окрасу церкви», неодноразово пропонувало йому прийняти чернецтво. В 1760 р. на пропозицію білгородського єпископа вступити до монастиря філософ різко відповів: «Разве вы хотите, чтобы я умножил число фарисеев? Ежте жирно, пейте сладко, одевайтесь мягко и монашествуйте». Майже так само відповів Г. Сковорода і київським ченцям: «Я столботворенія умножать собою не хочу, довольно и вас, столбов неотесанных, во храме божіем». Таке ставлення до церкви не проходило для нього безслідно. Духовенство і світські власті постійно зводили на письменника наклепи.

Майже чверть століття мандрував Г. Сковорода по Лівобережній Україні, бував у містах і селах Воронезької, Курської та Орловської губерній. Де б не з'являвся мандрівний письменник і філософ, там він знаходив любов і приязнь з боку простих людей. Його звичним пристанищем були селянські хати, пасіки, сади. Г. Сковорода був невимогливим до земних благ, але й не був аскетом. Він любив природу, пісні, музику, ніколи не розлучався з флейтою. Сковорода був справді народним просвітителем, письменником, філософом і педагогом.

Помер Григорій Савич Сковорода 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 р. в селі Іванівці (тепер Сковородинівка) на Харківщині. Виконуючи заповіт письменника, друзі написали на його могилі: «Мир ловил меня, но не поймал». Панівним класам так і не вдалось «піймати» Г. Сковороду і перетягти на свій бік.

Філософська спадщина Сковороди — це сімнадцять трактатів і діалогів, а літературна — збірки віршів «Сад божественных песней», «Басни харьковскія» та ряд оригінальних і перекладних поезій. Крім того, збереглось багато листів письменника до різних осіб, переклади з латинської та грецької мов. На жаль, чимало творів письменника, про які відомо, що вони існували, до нас не дійшли.

Сковорода був оригінальним і самобутнім мислителем. Він був добре обізнаний із вченням найвидатніших філософів як античних та греко-римських — Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура, Сенеки та інших, так і мислителів Заходу та Сходу пізнішого часу. Філософська концепція Г. Сковороди має багато спільного з концепцією французького філософа Жан-Жака Руссо. Опанувавши досягнення світової філософської думки, Сковорода став одним із зачинателів нової філософії на Україні, в Росії, у слов'ян.

Особлива цінність філософського вчення Сковороди в тому, що його ідеї виростали на безпосередньому грунті української дійсності, відображали погляди трудящих мас, їх прагнення до кращого життя та свободи і ненависть до несправедливостей тогочасного гнобительського ладу.

Теоретична філософія Сковороди, незважаючи на зовнішню іноді релігійно-біблійну оболонку, що було властивим для багатьох прогресивних філософів минулого, була безперечно прогресивною. В своєму філософському розвитку Сковорода йшов своєрідним шляхом, відкинувши твердження церкви про те, що творцем світу є бог. У творі «Потоп зміин» філософ писав: «Давно уже просвещенным сказали весть сію: «materia aeterna» — «Вещество вечно есть», сиречь все места и времена заполонила». Природа, твердив Г. Сковорода, розвивається за всіма властивими їй законами і не потребує втручання будь-яких сил іззовні.

У філософських поглядах Г. Сковороди видно й дуалізм: то він схилявся до матеріалізму, то — до ідеалізму. Про вічність матерії, про природу, її безкінечність Сковорода говорить як матеріаліст. Вчення ж про два «начала», з яких складається світ: зовнішнє — матерію і внутрішнє — ідею, характеризує його як ідеаліста. Філософ твердив, що духовне «начало» панує над матеріальним.

Великий філософ заперечував бога як надприродну силу, але визнавав його існування як рушійну силу самої природи. На думку Г. Сковороди, бог існує в усіх формах природи в образі ідей. Таким чином, він прийшов до пантеїзму.

Г. Сковорода піддав гострій критиці «Біблію». Він називав її «юродством», «подлостью», а легенди, вміщені в ній, — «баснословными бабскими історіями». Філософ писав, зокрема, таке: «Библія весьма есть дурною і несложною дудою, если ее обращаем к нашим плотским делам, бодущій терновик, горькая и невкусная вода, дурачество... дрянь, грязь, гной человеческій». Отже, Сковорода рішуче виступив проти релігійних забобонів, що їх пропонувала народові «Біблія». Служителів церкви Сковорода називав лжепророками.

У філософії Г. Сковороди особливо виділяється теорія пізнання. Він вважав, що людський розум може пізнати світ, тобто, як він писав, зрозуміти обидві його «натури» — зовнішню і внутрішню, адже пізнання розвивається в тісному зв'язку з людськими знаннями, воно безкінечне так само, як і світ, що є об'єктом пізнання. Сковорода, як і філософи-просвітителі, основну увагу зосередив на проблемі людини, її щастя, покликання, боротьби за краще майбутнє. Він невтомно шукав шляхів до цього щастя. На думку мислителя, важливу роль у створенні грунту для добробуту людини і всього людства повинна відігравати творча праця. Та ця умова буде реальною лише тоді, коли праця відповідатиме душевному покликанню людини, її нахилам. Реалізовуючи в цьому напрямі свої філософські роздуми, Г. Сковорода створив оригінальну теорію «сродної» праці.

Пропагуючи принцип «сродної» праці, він мав на увазі поєднання практики із «сродностью», тобто, що людина повинна виконувати той вид роботи, до якої вона має здібності. Ця теорія «сродної» праці Сковороди скерована була об'єктивно проти феодального ладу, в якому праця розподілялася між людьми не за природними здібностями, властивими людині, а за ієрархічним принципом, за спадковими привілеями, інтересами урядів і панівних експлуататорських верхів. Селянин, наприклад, повинен був назавжди лишатися селянином, хоч за природою він був здібним філософом, письменником, живописцем, музикантом. І навпаки, бездарні люди займали державні пости або брались за таку роботу, виконати яку були неспроможні. Теорія Сковороди потребувала розподілу людей за їхніми здібностями, а не за походженням. Таким чином, це вчення проповідувало ідею розкріпачення людей і мало народно-визвольне значення.

Незважаючи на певну суперечливість, у свій час теорія «сродної» праці мала велике значення для викриття кріпосницького ладу. Адже вона стосувалася і державних діячів, і чиновників, серед яких було багато бездарних і ледачих і які не за «сродностью» обіймали високі посади.

Мислитель твердив, що людина повинна трудитися чесно, не експлуатувати ближнього, бути скромною, не мати користолюбства. Це принесе їй щастя і задоволення в житті. Г. Сковорода заперечував вчення церкви про загробне життя людини і її блаженство в потойбічному світі.

Вістря своєї критики Г. Сковорода спрямував проти різних кар'єристів, покірних прислужників, чинодралів, визискувачів, які завдають багато лиха трудящим.

Був Г. Сковорода і видатним педагогом. Засвоївши кращі традиції просвітителів і педагогів Європи, він розвинув їх на грунті української дійсності. У працях Г. Сковороди неодноразово підкреслюється, що виховання підростаючого покоління — справа відповідальна, першочергова для суспільства і повинна вона розв'язуватись на рівні загальнодержавних завдань.

Свої педагогічні ідеї Сковорода виклав у трактатах «Благодарный Еродій», «Убогій Жайворонок» та ін. Сковорода писав, що в кожній людині ще змалку закладені великі творчі сили, здібності. Завдання педагога полягає передусім у тому, щоб ці здібності розпізнати і відповідно розвинути. Сковорода писав: «Клубок сам собою поточится из горы, отними только препятствующий претыкания камень. Не учи его котится, а только помагай. Яблони не учи родить яблока, уже сама натура ее научила... Учитель и врач — несть врач и учитель, а только служитель природы, единственная и истинныя и врачебницы, и учительницы».