Григорій Сковорода

Реферат

Сковорода твердив, що природа, вільні нахили, а не штучна виправка, муштра є основою виховання. Він відкидав поширене тоді серед панівних класів захоплення іноземними гувернерами, підкреслював важливу роль батьків, як природних вихователів своїх дітей, підносив принципи гармонійного виховання розуму, серця і фізичного стану дітей, стояв за трудове виховання, близьке до природи, до народу, до народної творчості.

У творі «Благородный Еродій» Сковорода протиставляє дві системи виховання, демократичну і реакційну. Письменник на боці першої, він обстоює і прихильно ставиться до Еродія, птаха розумного, ставлення якого до дітей є винятково теплим. У гострому діалозі Еродія з мавпою Пітеком, яка репрезентує реакційну систему виховання, Сковорода фактично викладає основи своїх педагогічних поглядів.

Письменник вірить у здібності народу, всіляко підносить його мистецтво слова і виховання, протиставляючи їх «желудковой и череватой философіи», яка пронизує спосіб життя та освіти панства. Еродій так пояснює різницю між вихованням бідняків і панівних класів: «У нас не так как у вас, но совсем иной род воспитания в моде. У вас воспитаніе дело драгое. У нас же вельми дешевше. Мы воспитываемся даром. Вы же великою ценою».

Устами Еродія Г. Сковорода пропагує свою ідею «сродности» праці. На противагу Еродію мавпа Пітек — духовно бідна істота. Вона — втілення убогості морального життя представників заможних класів. Думки Пітека не виходять за коло уявлень про безтурботне існування і безпредметні прогнози на майбутнє. Через те всі намагання Пітека протиставити Еродієві свою систему виховання і життя є неспроможними.

Аналогічні думки пронизують і притчу «Убогій Жайворонок». Вістря твору спрямоване проти зажерливості панів, їх паразитичного існування.

У ряді праць Г. Сковорода порушує проблеми освіти, підкреслюючи, що вона має бути доступною для всіх станів суспільства, а також однаковою мірою для чоловіків і жінок.

Хронологічно в українській літературі Сковорода є першим ліричним поетом. Його поетичний збірник «Сад божественных песней» — це уславлення ідей гуманізму, правди, глибока, щира сповідь благородної чутливої душі, літопис її складних переживань. Поет закликав до самопізнання і морального вдосконалення, оспівував красу природи, відбивав явища соціального життя, критикував суспільні та індивідуальні недоліки. Саме в цій збірці вперше на Україні пролунав голос справжнього видатного поета, поета-мислителя. Є в ній і релігійні вірші, та це данина часу, хоч, власне, і в них автор закликає до правди та пізнання істини. Загалом у ліриці поета переважають світські мотиви.

У поетичних творах Сковороди звучать мотиви смутку, тривоги, туги людини, яка ще не знайшла справжнього шляху, прагне, але не може розірвати тісне коло буденної дійсності для вищого, розумного життя. У 19-й пісні «Сада» читаємо:

Поета гнітить навколишня дійсність, вражає несправедливістю, нелюдським знущанням панів з трудового народу:

Цей злам у думках Сковороди щедро відбився у його поезіях. Замість відчуття бурі, вихору прийшло відчуття щасливо знайденої пристані, непорушної твердині — «петри», якій не страшні ніякі бурі:

Сковорода, як ніхто інший до нього в українській літературі, зумів оцінити і поетично передати красу звичайної природи і простого сільського життя, красу полів, степів, лісів. Це особливо видно з популярних творів поета «Ах, поля, поля зелены» та «Ой ты, птичко жолтобоко», написаних майже цілком розмовною мовою.

Вірш «Ах поля, поля зелены» належить до поезій, що створювалися під впливом народної лірики і швидко знаходили шлях до широких мас. У цій поезії, наче у фокусі, зійшлись окремі найхарактерніші риси українських трудових пісень, пов'язаних з працею і життям простої людини, з красою рідної природи:

Мрійливий політ жайворонка над полями, чарівний спів його, ідилія життя пастухів — все це вже було предметом оспівування в народній ліриці. Сковорода ж прагне синтетично осмислити явища природи і людського життя, поєднати їх буття, оспівати рідний край.

Цей вірш ще за життя Сковороди став популярною піснею. Його часто переписували, передруковували в українських і російських пісенниках кінця XVIII і початку XIX ст. і охоче співали на мелодію, що її ніби склав сам Сковорода.

У поезії «Ой ты, птичко жолтобоко», використовуючи поширений у пісенному фольклорі засіб психологічного паралелізму, Сковорода майстерно малює картини природи:

У вірші є поширені народнопісенні образи: птаха (в народі — це, звичайно, ремез), що звиває гніздо в небезпечному місці; явора, що стоїть то край води, яка підмиває його коріння, то на горі, де вітри ламають його гілля. Сковорода використовує ці образи для втілення своєї думки про небезпечність, некорисність для людини високого становища і про вагу в суспільстві низького, простого стану.

Цей вірш, як і попередні, швидко потрапив до рукописних і друкованих пісенників і співався поряд із народними піснями. Він розпався на дві частини, що виконувались як дві окремі пісні: «Ой ти, пташко жовтобоко» і «Стоїть явір над водою». Гадають, що основа мелодії цієї пісні також була складена самим Сковородою.

Роздуми Сковороди над долею свого покріпаченого народу відбились у знаменитому його вірші «De libertate» («Про свободу»). Поет виступає тут співцем волі, яку трудящі завоювали в жорстокій боротьбі проти польсько-шляхетських загарбників:

Сковорода називав Хмельницького «батьком волі». При осмисленні його постаті поет, безперечно, насамперед орієнтувався на народні твори — історичні пісні, думи, перекази, в яких дано справедливу оцінку як самої визвольної війни 1648—1654 pp., так і особи Богдана Хмельницького — організатора і керівника народних мас.

Основним мотивом уславлення Сковородою Богдана Хмельницького як «батька вольности» в другій половині XVIII ст. був своєрідний протест письменника-філософа проти української козацької старшини та російського дворянства, які пригноблювали народ і накидали на нього кріпацьке ярмо. Вірш відбивав віру поета-демократа в щасливе майбутнє свого народу, що прийде «второе врем'я», «без вражды и раздора», «где все общее», виявляв любов поета до своєї вітчизни, свого народу.

Громадянське спрямування в поезії Сковороди з особливою силою виявилося в знаменитому його сатиричному вірші «Всякому городу нрав і права».

У цьому творі поет майстерно розвінчує цілу галерею представників панівних класів. І поміщика, який «непрестанно стяжает грунта», тобто маєтки, землі, і панського попихача («Петр для чинов углы панскіи трет»), і купця та лихваря («Федька — купец при аршине все лжет»), і представників тодішньої юриспруденції («Строит на свой тон юриста права»), і тодішню шкільну систему («С диспут студенту трещит голова»), розкошування, бенкетування, пияцтво, картярство («Сих шумит дом от гостей, как кабак») тощо. Осмислити і художньо передати картини розпусти, обману допомагали поетові вдало дібрані, вагомі за смисловим навантаженням дієслова — за прикладом народної фразеології (трет, лжет, стягает, формирует, шумит, трещит).

Сатирична пісня «Всякому городу нрав и права» відповідала думкам і настроям народних мас, через що набула великої популярності в народі. І. Котляревський використав її в опрацьованому народом варіанті для сатиричного змалювання образу Возного в «Наталці Полтавці». Сатиричний струмінь твору «Всякому городу нрав і права» вплинув і на сатиру Т. Шевченка.

Творча співзвучність між Сковородою і Шевченком добре помітна і в ряді інших творів.