Григорій Сковорода

Реферат

Значну групу байок Сковорода присвятив прославленню праці на благо суспільства. Так, байка «Пчела и Шершень» славить працелюбність бджіл, які збирають мед, бо «к сему рождены», і ця праця для них солодша за самий мед. Це незрозуміло хижакам — шершням. «Шершень, — пише Сковорода, — єсть образ людей, живущих хищением чужого и рожденных на то одно, чтоб есть, пить и проч. А пчела есть герб мудрого человека, в сродном деле труждающегося».

У байці «Жаворонки» йдеться про черепаху, яку орел даремно вчив літати, бо вона приземлилась «с великим шумом и треском». Автор зазначає: «Многіи без природы изрядныи дела зачинают, но худо кончают». У байці виразно проводиться ідея «сродної» праці. Цим же ідеям присвячені й байки «Оселка и Нож», «Собака и Кобила», «Жаби» та ін.

Байки Сковороди часто несуть сатиричну функцію, іноді дуже гостру і животрепетну. Такою є, наприклад, байка «Олениця и Кабан». Кабан, який держав патент барона, образився, коли Олениця назвала його просто кабаном. «Прошу простить, ваше благородие, — сказала Оленица. — Я не знала! Мы, простыи, судим не по убору и словам, но по делам. Вы так же, как прежде, роете землю и ламаєте плетень». Тут Сковорода викриває паразитизм і шкідливість феодальних владарів, які носять дворянські титули (баронів, князів тощо), і не тільки не приносять користі, а, навпаки, шкодять суспільству, будучи здатними лише на те, щоб «вольные могли жить по рабским своим прихотям, беспокоить людей и проламываться сквозь гражданских заборов».

У байці «Голова и Тулуб» викривається самодурство і бундючність панства. Тулуб, одягнений у дорогі шати, хизується цим перед Головою. Сковорода робить такий висновок: «Фабулка сія для тех, которые честью свою на одном великолепіи основали». Подібні мотиви звучать у байках «Ворона и Чиж».

У ряді байок («Чиж и Щиглик», «Щука и Рак» та ін.) Сковорода попереджав представників панівних класів, що жити за рахунок трудового народу небезпечно. Ось Чиж, спокусившись «сладкой пищей да красной клеткой», потрапив у неволю. Така ж доля спіткала і Щуку, яка, «напав на сладкую ядь», з'їла разом з нею «удку, увязшую во внутренностях».

У байках Сковорода порушує різні проблеми суспільного життя. Він засуджує прагнення деяких людей до дешевої слави і популярності («Сова и Дрозд»), таврує мракобісів («Нетопыр и два птенца — горлицын и голубинин»), підносить дружбу («Соловей, Жаворонок и Дрозд»).

Письменник майстерно і з почуттям міри поєднує народну мудрість із власною оцінкою зображуваного. Часто фольклорні твори були для байкаря своєрідним орієнтиром у характеристиці зображуваних явищ і подій. Наприклад, у байці «Собаки» «сила» має такий вигляд: «Розумный человек знает, что охуждать, а безумный болтает без разбору». У творі «Сова и Дрозд» після скупого викладу розмови між птахами йде резюме: «Лучше у одного разумного и добродушнаго быть в любви и почтеніи, нежели у тысяче дураков». У народнопоетичній творчості Г. Сковорода відшукав ідейну оцінку і образну характеристику різних за розумом і станом людей доби феодалізму.

Варто відзначити, що в окремих байках відбились обмеженість, непослідовність світогляду Сковороди. Так, у творі «Голова и Тулуб» байкар пише, що народ «должен обладателям своим служить и кормить», інколи письменник, характеризуючи суспільні процеси, у висновках вдається до крайності («Крот и Линке»). Але це не є визначальним для творів Г. Сковороди. Переважна більшість його байок — твори демократичного спрямування, в яких автор закликає людей до розумного життя, чесності, скромності, засуджує паразитизм, зазнайство й невігластво, а також різні форми експлуатації та бюрократизму.

Сюжети байок Сковороди, що ввібрали місцевий колорит, насичені такими побутовими деталями, які відбивали сучасне життя і побут. Розповідь ведеться, як правило, чітко і лаконічно. Передові, демократичні ідеї виголошуються здебільшого позитивними героями творів.

Байки Сковороди — своєрідне явище в українській літературі. Вони були не тільки найвищим досягненням у цьому жанрі в літературі доби феодалізму, а й значним кроком уперед. Сковорода вивів цей жанр на самостійний шлях, остаточно утвердивши його в письменстві. Вони торували дорогу українським байкарям.

Багато високохудожніх сторінок зустрічається і в суто філософських творах Сковороди. В них філософ виявив себе не тільки прогресивним мислителем, а й видатним письменником, майстром літературної форми. Деякі філософські твори Сковороди, як «Брань архистратига Михайла со Сатаною» або «Пря Бесу с Варсавою», є оригінальними літературними творами, свого роду поемами на філософські теми.

Сковорода залишив після себе і значну епістолярну спадщину. Це в основному листи до свого учня М. Ковалинського та до своїх друзів. Листи свідчать про великий інтерес письменника до різних проблем сучасного життя, зокрема до питань розвитку культури, освіти, філософії. Листи дають змогу чіткіше уявити діапазон діяльності Сковороди, сприяють окресленню його світоглядних позицій.

У творчій практиці Сковорода вживав ще книжну, традиційну мову, хоч, як свідчать його сучасники, в житті користувався розмовною мовою. Це був той переломний період, коли книжна мова ще не віджила, а нова літературна мова, в основі якої лежала народна, щойно народжувалась. І зрозуміло, що Сковорода нею ще не міг скористатись, зокрема у творах з філософською та науковою тематикою.

Сковорода перший з українських письменників доби феодалізму по-новому поставився до народнопоетичної творчості, розірвавши ланцюг заборон, який сковував письменників. Він узявся до глибокого, філософського осмислення фольклорних жанрів. Народна мудрість стала за основу в трактуванні письменником-філософом багатьох процесів суспільного життя. Сковорода добре вловлював підтекст і призначення народних творів, що дало йому можливість з їх допомогою зрозуміло і переконливо викладати свої суспільно-політичні філософські ідеї.

Творчість письменника-філософа справила благотворний вплив на подальший розвиток української літератури. Без Сковороди була б незрозумілою поява Котляревського і перших письменників XIX ст. Загальновідома оцінка постаті Сковороди Шевченком. Велику цікавість до письменника і його творів виявили М. Коцюбинський, І. Франко, П. Мирний. Франкові належить, наприклад, висока оцінка філософії і літературних творів Сковороди: «...Глибокий гуманізм, якого вістуном був Сковорода, робиться основою всіх кращих творів української літератури XIX в.».

Значний вплив справила творчість Сковороди на українських поетів. Образ письменника-філософа відбитий у віршах М. Рильського, А. Малишка та інших письменників. П. Г. Тичина є автором ряду творів і наукових статей про Сковороду.

Інтерес до особи й філософії Сковороди виявляли й російські письменники: Л. Толстой, М. Лесков, а також видатні російські вчені: Ф. Буслаєв, І. Срезневський, О. Шахматов та ін.

Сковорода з симпатією ставився до народів Кавказу, збирався відвідати Грузію, Крим, був у Приазовському краї, надсилав туди свої листи і твори. Цілком імовірне знайомство Сковороди з видатним грузинським письменником Давидом Гурамішвілі, який довго жив на Україні. Гіпотезу про зустріч Сковороди і Гурамішвілі вперше висловив П. Г. Тичина. Такий епізод змалював Тичина у відомому вірші «Давид Гурамішвілі читає Григорію Сковороді «Витязя в тигровій шкурі».

Літературна і філософська спадщина Сковороди відома далеко за межами нашої Батьківщини.

Шанує творчу спадщину Г. Сковороди український народ, його твори неодноразово видавалися і грунтовно вивчаються. Ім'я талановитого філософа і письменника присвоєно вузам, вулицям. Справжнім святом українського народу було відзначення в 1972 р. 250-річчя від дня народження великого сина нашого народу.