Без моралі

Григорій Косинка

У вікні гостиниці «Норвегія» ще горіло сонце, коли торговка Ганна Рижкіна, закотивши манаття, гуркнула до підпалу сусідки:

— На! Ось тобі, сукина доч, твоя Центральна рада!

Невідомо, на яку відповідь сподівалася після цього Рижкіна, але факт, що межи ними відбувся в такий спосіб диспут: «Хто кращий — Денікін чи Центральна рада?» — зацікавив сам собою опецькуватого Жигала.

— Рома, — сказав Жигало, солдат сотні генерала Бредова, — скоріше до вікна, от де цирковий номер!

Та Рома, Роман Кравчина, звіркуватий, довготелесий хлопець з покарбованим носом, з плечима, мов присішки два добрі, не схотів підводитись із заялозеної канапи, де він лежав у задумі майже з ранку до полудня.

— Знову лаються? — поспитав він, цвіркнувши слиною на підлогу, Жигала. І мляво: — Цю рижу суку (вона ж лящить, правда?) хтось колись підстрелить... От в’їдлива!

— Ех, — покрутив головою Жигало, — ти пропустив такий номер, брат, що його рідко можна побачити!..

— Ти за чека стоїть? За комуну з жидами? Нє-є, довольно руськими командувать!

Це вже Рижкіна віяла свої докори десь на веранді, бо слова лящали прямо в шибки «Норвегії».

— Зачини, Яшо, вікно, хай не смердить вона своїм голосом! — гукнув жартома Кравчина, та, не чекаючи, коли той зачинить, сам зачинив; далі він вийшов до коридора, глянув бистрими очима на обидва боки, а двері кімнати взяв на защіпку.

Жигало стояв здивований.

— Яшо, ти мій друг, правда? — запитав не по-звичайному Кравчина.

— Ти дурак, — одказав той. — А хто ж я для тебе — сука, може, рижа, чи що? Я не понімаю... Для чого ти защепнув двері?

— Діло, Яшо, смертне... — І Кравчина пильно-пильно подивився у вічі товариша, що сходив з ним у бредовській сотні всю правобережну Україну... — Ти мене добре знаєш, — продовжував він. — Я не продаю людей, як ота, що гавкає під вікном, а служу так... Тобі от програма Махна не понравилась, а в мене інші гріхи, але діло не в цьому...

— Програма?! Згорить він з програмою. Раз, понімаєш, дозволив грабить шість часов одно містечко, а не вспіли приступити — кінчай: ніякої програми в його немає! — випалив, не чекаючи кінця Романового слова, Жигало.

— Ну, от, — серйозно, пропустивши Жигалові слова, сказав знову Роман. — Програма, кажу, не важна, а факт, факт — оце все! Зайняли ми цей пархатий городок — дай, значить, поласувать, а тут — офіцери роми з винами п’ють, а ми два тижні сорочки нової не бачили... Хіба це програма?..

Жигалові так припали к серцю слова ці, що він мимоволі аж перегнувся через бильце канапи, слухав.

— На, подивись на цю сорочку — чорна, циганська? А треба, щоб вона була біла... Все. — Кравчина розстебнув англійську гімнастерку і, показавши разом із жовто-сірою сорочкою великі, волосаті груди, казав: — Треба нам, Яшо, почиститься... У мене сьогодні цілий день з думки не сходить отой магазин готового на Катерининській вулиці... Бачив?..