Загальна характеристика, основні види валютних операцій

Реферат

Акредитив допоміжний — акредитив, за допомогою якого гарантують певні види оплати та контрактні зобов'язання: оплату термінового переказного векселя, виплату банківських позичок, оплату товарів, поставку товарів відповідно до умов контракту.

Ці акредитиви використовуються переважно в США.

Акредитив трансфертний — акредитив, яким продавець (посередник), що отримує оплату від покупця, може скористатися для розрахунків зі своїми постачальниками практично без використання власних ресурсів.

Покупець уповноважує банк відкрити безвідзивний акредитив на користь продавця. Банк-емітент повинен чітко вказати, що акредитив є трансфертним. Ці акредитиви достатньо адаптовані до сучасних вимог міжнародної торгівлі.

Крім вказаних видів акредитивів, виділяють покриті та непокриті, тобто може бути передбачене або не передбачене валютне покриття, що виступає забезпеченням та джерелом платежів бенефіціара за даним акредитивом. Покриття може перераховуватись одночасно з виставленням акредитива на всю суму або в міру фактичних виплат з акредитива.

Поширеною формою міжнародних розрахунків в сучасних умовах є інкасові операції.

Інкасо — операції, що здійснюються банками на підставі одержаних від клієнтів інструкцій з комерційними і фінансовими документами або тільки з комерційними документами з метою одержання акцепту та (або) платежу, надання комерційних документів проти акцепту та (або) платежу, надання документів на інших умовах.

Залежно від документів, що надаються експортерами до банку, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо — інкасо векселів, чеків, платіжних розписок та інших документів, що використовуються для одержання платежу.

Документарне інкасо - інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Процес застосування інкасо складається з багатьох етапів, але всі вони можуть бути згруповані у три основні стадії.

Стадія 1. Визначення умов інкасо. Експортер обумовлює форму оплати у своїй діловій пропозиції чи дістає згоди з покупцем щодо умов оплати в ході підписання договору купівлі-продажу, наприклад «документи проти оплати (documents against payment)» або «документи проти акцепту (documents against acceptance)». Умови оплати визначають такі типи документарного інкасо:

а) документи проти платежу (D/P) — банку, в який подають документи, надається право передати їх трасату тільки за умови здійснення негайного платежу. Термін «негайний» (immediate) в міжнародній торгівлі означає «не пізніше від дати надходження товарів»;

б) документи проти акцепту (D/A) — банк, в який подають документи, передає їх після того, як імпортер акцептує переказний вексель, що сплачується переважно через 30—180 днів після пред'явлення або у визначений термін у майбутньому.

Стадія 2. Інкасування платіжної вимоги і переказ документів. Після того як договір купівлі-продажу підписаний, експортер відвантажує товар на адресу покупця або банку, який пред'явить покупцеві документи до оплати. Водночас він збирає всі необхідні документи (інвойс, коносамент, страховий сертифікат, сертифікат походження тощо) і подає їх до свого банку разом з інкасованою платіжною вимогою. Після цього банк надсилає одержані документи разом з необхідними інструкціями до банку-імпортера.

Стадія 3. Пред'явлення документів та їх оплата. Банк, який пред'являє документи, інформує покупця про їх надходження, а також ознайомлює його з умовами передання цих документів. Покупець здійснює платіж або акцептує переказний вексель і після цього одержує документи. Потім банк, який пред'явив документи, здійснює трансферт одержаної від покупця суми до банку, що надіслав документи, який, в свою чергу кредитує рахунок експортера на цю суму.

В інкасовій операції, як правило, беруть участь такі сторони:

— експортер (продавець, принципал);

— банк, що пересилає документи;

— банк, що пред'являє документи, — інкасо-банк, (термін «інкасо-банк» може бути застосований до будь-якого банку, за винятком того, що пересилає документи, який бере участь у виконанні інкасованої платіжної вимоги);

— імпортер (покупець, трасат).

Банківський переказ — розрахункова операція, яка здійснюється через подання телексного або телеграфного платіжного доручення одного банку іншому; наказ одного банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми грошових коштів бенефіціару.

Платіжне доручення банк видає на основі вказівки клієнта, який, в свою чергу, надає банку відповідні інструкції про умови виплати бенефіціару суми переказу.

Здійснення банківського переказу передбачає такі операції:

1) відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні документи імпортеру;

2) імпортер виставляє платіжне доручення в обслуговуючий його банк;

3) банк імпортера надсилає до свого банку-кореспондента наказ про перерахування відповідної суми на користь експортера;

4) банк-кореспондент перераховує кошти з коррахунка банку імпортера до банку експортера;

5) банк експортера зараховує отримані кошти на рахунок експортера та сповіщає його про надходження відповідної суми коштів.

У разі надходження коштів на користь клієнта українського уповноваженого банку іноземний банк-кореспондент зараховує відповідну суму на його коррахунок та надсилає авізо на його адресу. Український банк, у свою чергу, зараховує кошти на поточний валютний рахунок клієнта-експортера та авізує його про надходження на його користь відповідної суми в іноземній валюті.

Переважна більшість міжнародних міжбанківських платежів здійснюється через Всесвітню систему міжбанківських фінансових телекомунікацій — SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications). Ця система об'єднує понад 1800 банків — дійсних членів та приблизно 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу. Система SWIFT забезпечує найвищу швидкість та велику надійність і безпеку здійснення міжбанківських розрахунків.

Загалом використання конкретних форм міжнародних розрахунків залежить від розвинутості міжнародної торгівлі, ступеня валютного регулювання і валютного контролю, рівня розвитку, інтенсивності та надійності розрахункових операцій, що здійснюються комерційними банками. В українській банківській системі найпоширенішою розрахунковою формою залишається банківський переказ.