97 (скорочено)

Микола Куліш

Смик Сергій — голова сільради.

Панько — секретар.

Незаможні:

Копистка Мусій.

Параска — його жінка.

Стоножка Іван.

Ганна — його жінка.

Вася — його син.

Дід Юхим — 105 років.

Багатії:

Гиря Гнат.

Лизя — його дочка.

Годований.

Дід з ціпком.

Черниці з монастиря.

Ларивон — глухонімий, Гирин наймит і сторож при церкві.

Орина — старчиха.

— Отакого наробили, що й варити нічого. Слобода!..

— Та не так, дядю Мусію, не так. Не о-си-а, а о-с-а, оса... Протягом треба — ооссаа...

Копистка. Ооссиа...

Ганна. Та киньте своє читання! В печінках уже сидить. Чуєте, чи вже позакладало?

Копистка. Тр-р, мамашо!..

Ганна. Люди сміються...

Копистка. Бо дурні.

Ганна. Годі, розумний!

Копистка. І ти, мамашо, дурна.

Ганна. Наробили слободи...

Копистка. Дурна, як отой рогач... Ти чула, що казав Ленін? Тоді світ новий настане, як ми з тобою рихметики вивчимось...

Ганна. Хай вона тобі сказиться!

Копистка. Рихметики й усякої політики вивчимось, а тоді зладнаємо тобі таку піч, що сама варитиме, сама й пектиме...

Ганна. Варнякай...

Копистка. От тоді побачиш! Покрутиш гвинта, а воно...— ш-ш-ш! — борщ закипів, іще покрутиш — трах-тара-рах! — борщ на столі...

Ганна. Варити он нічого! Голод заходить! (До сина). Кинь, бо'гже, їй-бо, попалю всі твої книжки!

Вася. Мамо! Ми люди темні, а я не хочу бути темним. Я не можу так... Тепер революція і вчитися треба всім, всім...

Копистка. І тобі, мамашо!

Вася. I вам, мамо, вчитися треба, а не гарчати на мене раз у раз.

Копистка (аж плеснув у долоні). Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!

Ганна. Ой лишечко! Так от що слобода наробила! Вже я гарчу, вже я собака...

Вася. Та не собака, мамо!..

Ганна. А все через книжки оці, через книжки!.. (Кинулась до книжок).

Копистка. Тр-р! (Заступив їй дорогу).

Вася. Втечу до Червоної Армії. Там лучче буде...

Ганна. Тю на тебе!.. Дурний... Я ж тобі добра бажаю, як рідная неня, а ти... (Одійшла).