Голос (незаможницький з натовпу). Которе бідне — знає, як один. Годований. Підожди там!.. Як це так, ми, народ, питаємось, що в бомазі пишеться так, а ви чините навиворіт та ще й нишком од усіх? У бомазі сказано, щоб на обчеських зборах проголосовані були всі церковні речі, а ви, як ті злодії, вдерлись в церкву і що робите? Дід з ціпком. Чуєш? Годований. Так оце ми, увесь народ, і кажемо: чи дамо, чи не дамо чашу і хрест — об цім ви в народа спитайтеся!.. Гомін. У народа спитайтеся!.. Дід з ціпком. Чуєш, що народ каже? Копистка. Та який же з вас народ, чудак ти, чоловіче? Дід з ціпком. Як так?.. А хто ж ми, щоб ти знав? Копистка. Ви ж незорганізований елемент, та й усе... Годований (по паузі). А ми ось що, граждани, комісія од народу! Ходімо зараз в церкву та й заборонимо їм по закону совєцькому... Копистка. Ша!.. Підождіть!.. Закон то совєцький, та не про вас його писано. Годований. Та ти чого тут розкамашуєш! Що ти нам — начальство чи хто? Копистка. Не начальство, а Совєцька власть! Дід з ціпком. Яке ти маєш право?.. Хто тебе настановив? Копистка. А звісно, не ви, діду. Були такі, що настановили... Ми тепер власть і більше ніхто! Годований. Розступись, море, — кізяк пливе. Дід з ціпком. Оце правда — розступись, море... Недавно з кізяка й не вилазило, а тепер — начальство! Параска (тут як не вихопиться). А вам досадно? Га? Аж очі пухнуть з досади, що колись Мусій мій з панського загону й не вилазив, а я в кізяці й діти плодила, а тепер... тепер питають: де тут живе товариш Мусій Копистка?.. Копистка (посміхаючись). Тут! Осьдечки я, Мусій Копистка! Параска. Не перебивай, сатана!.. Пожалуста, на з'їзд до нас... Ось воно! Колись моєму сатані й на землю забороняли сісти, а тепер його й на плисові крісла садовлять, раду з ним радять, як воно, що й до чого, а вам що? А вам сто сухих досад од цього!.. Копистка. Трах-тара-рах — оце вам, діду, резолюція!.. Дід з ціпком. А ти... А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замірився на Копистку ціпком). Копистка (не зворухнувся). Ша, діду! Дід з ціпком. Кинь, бо... Копистка. Не дмухайте, діду, проти вітру... Дід з ціпком. Бо... Копистка. Бо пуп увірветься.
Ударити дід не наважився. Одступивсь. Трясеться.
7
Разом сливе вийшли: із церкви — комісія, з-за огради — Гиря, монашки, глухонімий Ларивон. Натовп подався назад. Галас упав, ущух.
Смик. Що тут таке, Мусію? Копистка. Та як би тобі й сказати... Виходить інцидент. Смик. Що саме?.. Хто?.. Параска. Та хто ж, як не дід Онисько, Годований... Бач, досадно стало, що мій рудий... Копистка. Та цить!
Дід Юхим десь луною озвався: «Моя мила, щоб ти воза не побила!»
Незорганізований елімент поприходив і за пазухою свою резолюцію держить... Смик. Яку тут резолюцію? В циркулярі пишеться, хто буде невдоволений, хай о своїм невдоволенні напише до повітової комісії, і там розсудять... Годований. А ми, народ, знаємо, що в циркулярі обратнеє пишеться. Отож ми, народ, і питаємось: як це так, дозвольте? Пишеться, щоб брати срібло-злато церковнеє з дозволу народного, а ви як берете? Гомін. Хто вам дозволив? — Сказано, щоб на обчеських зборах!.. — Пишеться, щоб увесь народ проголосував, а ви самі? Смик. Хто нам дозволив?.. (Нагукав). Стоножкин Василько! Ось іди сюди, Васю! (А сам до Копистки). На, Мусію, подержи, поки ми протокола їм прочитаємо...
Немов блискавка в очах у всіх блиснула, як побачили, що Смик дав Копистці речі церковні, в голубу тканину повиті.
Копистка (помітивши блиск цей і рух). Не гарячись, Сергію! Чуєш? Смик. Не боюсь, бо маємо право!.. (Вийняв протокола). Товаришу Вася! Прошу вас прочитати. Вася (почав читати). Протокол найбідніших граждан слобідки Рибальчанської. Слухали й постановили ми собі третього марта 1923 року, що дійсно придумали не треба лучче товариші в центрі, щоб забрати в церков срібло-злато і повернути на хліб голодним, которі у нас дійсно пухнуть і мруть без соблюдєнія статистики... Гиря. А скільки вас вписалося? Голоси. Скільки вас душ? Копистка. Дев'яносто сім! Смик. Всіх, хто має право голосу в нашій слобідці, сто вісімдесят дев'ять. Нас вписалося дев'яносто сім. Кого більше?.. Маємо право?.. Отож не крутіть, бо на своє не викрутите!.. Гиря. А хто вписався в протокол? Смик. Не вам питати, та вже прочитай їм, Васю, щоб не крутили! Вичитай усіх... Хто там? Ну? Вася (вичитував). Підписались срібло-злато церковне брати: Смик Серьога, Копистка Мусій та Парасковея... Голос. І сюди вскочила! Другий. Аякже! Без неї й паски не посвятяться. Вася. Рогачка Василь, Клименко Захар, Барило Свирид, Золото Мойсей, Стоножка Іван... Гиря. Не вірю! Смик. Що? Гиря. Не вірю! Ви багато без спросу повписували... Смик. Кого, наприклад? Гиря. Та хоть би й Стоножку Івана. Та чимало є таких, що не хотіли, а ви їх повписували, щоб протоколом цим незаконним людей дурити. Смик (усміхнувся). Ану спитай, он Стоножка Іван стоїть, спитай його!.. Копистка (до Стоножки). Чуєте, сваток?.. Ха-ха-ха! Та на таких, як сваток Іван Стоножка, весь цей протокол, мало протокол — уся Совецька власть держиться... Гиря (до Стоножки). Скажи, Йване, привселюдно, ти з доброї волі писався? Ти згоджуєшся, щоб чашу й хрест у нас забрали?.. Копистка. Скажіть йому, сваток!.. Посадіть його на лід — ану?
Всі обернулися до Стоножки Івана. Він вимовив тихо і хрипко помертвілим язиком:
— Я не з доброї волі писався... Я щоб не давати чаші і хреста... Гиря (блиснув злим смішком). Чули? Годований. Отак вони дурять нашого брата — народ! Дід з ціпком. Отак, щоб ви знали!.. З натовпу. Га? — Га-га? — Ага! — Ага-га.
Копистка аж зблід. Подивився на Стоножку, щось хотів сказати та тільки крекнув.
— Хто б знав, що такий інцидент случиться!
У Васі затремтіли губи, заскакав папір у руках:
— Тату!.. Ви ж, тату, погодились, а я... за вас, за неграмотного, писався... (До всіх). Тато писалися!.. Стоножка (захитався та все щось каже, немов хоче тими словами підпертися, щоб не впасти). Яка ж ми власть, коли маслаки по дорозі, земля пухне і світ увесь хитається, хилиться — не вдержишся... Ніяк не вдержишся... (Поточився, був би впав, якби не Ганна). Смик (до Васі — аж голос вломився). Викресли!.. Дев'яносто шість... Вичитуй далі, хто там!.. Два голоси. Випишіть і мене!.. — І мене, Драча Микиту... — Сироту Юхима!.. Годований. Граждани народ! Протокол увесь чисто фальшивий... Виписуйтесь! Злий голос. Виписуйтеся! Виписуйтеся! Дід Юхим (протиснувся крізь натовп). Пропустіть, кажу!.. Маю щось казати — ось слухайте!.. Ось ну-бо, послухайте! (Виступив наперед, скинув шапку, на ціпочка сперся, та й почав). Отак саме було, достеменно так, як ми на Шипці стояли... Отак, пригадую... Три тижні без харчу, ще й лихоманка — нікоторий солдат на ногах не держався. І от, з'явіть собі — генерал-лейтенант Скобильов під'їздить, ну отак як до соломи: «Здорово, дєті мої, орли!..» Бачить — нікоторий солдат на ногах не встоїть... та й заплакав. «Дісьвительно, — говорить... (По паузі). — Та не рябєй, — говорить, — дєті, — богові молитва, а церкві служба... даром не минеться!..» Годований. Сутая правда, старик! Кажи-говори!.. Говори! Дід Юхим. І не минулося! Не пропала, кажу, бо дісьвительно прийшла Совецька власть, которая за нашого брата стала і стоїть... І до судної дошки стоятиме... (Обернувся до сина. Затрусилася сива голова). А ти, сину, що їй зараз заподіяв?.. Виходить, вроді як до турків передався?.. Гай-гай!.. (До Басі). Впиши мене у протокол... за твого батька!.. І щоб дісьвительно було!.. З натовпу голоси. Впишіть і мене!.. — І мене: Кондратія Хурсу! — Сироту Юхима! Смик. Впиши!.. (Взявши у Васі протокола, загорнув його). Було і є дев'яносто сім! Копистка (на сторону Гирі та Годованого). Оце вам резолюція!
Тут дід з ціпком як не вчепиться в діда Юхима:
— А на тім світі?.. На тім світі, що тобі скажуть за хрест та за чашу? Куди тебе за них посадять, га?.. Дід Юхим. Куди б не засадили, аби тільки не з тобою! Так і богові скажу: хоч і в пекло, тільки не з тобою!.. (Одійшов геть, суворий, спокійний). Дід з ціпком (заверещав услід йому). А ти думав, у рай?.. У пекло попадеш, щоб ти знав! У пекло! Дід Юхим (обернувся, подивився на всіх). Солдат пекла не боїться!.. Гиря. Годі незгоди, граждани! Не треба ні бою, ні крові, бо вже й так земля наша вся в сукровищах... Краще попросимо товаришів, а наших сусід і братів... Навколішки станьмо... (Простяг руки). Благаємо вас, Серього й Мусію, і вас, діду Юхиме, ви ж найстаріша в слобідці нашій людина... благаємо — поставте чашу і хрест, покладіть на божий трон!.. Не знущайтеся!.. Монашки (як тіні, вклонилися). Молимо вас, православні... Благащим просимо словом...
Вклонилися і ті, що поруч стояли. Ще вищою визначилась на задньому плані понура і грізна постать глухонімого.
Смик. А ти, Гнате, не знущайся з темного люду! Кого дуриш? Кому очі замазуєш? Гиря. Сам же ти колись до церкви ходив, на криласі навіть співав, і люди тебе за це поважали. Коли тепер не віриш, то не заважай другому, не заступай стежки до бога... Смик. Був і я темним, та, спасибі революції, прозрів... Побачив, що віра — темниця, а попи то є сторожа... От і кажу... Гиря. Благаємо, покладіть святиню, бо їй же, сердешній, болить у немитих, може, і грішних руках... Вона ж батьківськими й нашими молитвами вкрита, вона слізьми нашими полита... (Упав навколішки і заспівав: «Взбраннєй воєводе, побєдительная»).
До його пристали черниці.
Злий голос. Не знущайся, собако!.. Люди ж тебе просять, не звірі!.. Гиря. Благаю! Гомін. Хліб заграбували... — Худобу забрали... — Овець, вороного коня... — Качок, гусей, рядна, а тепер і святиню беруть... — Та що ж це робиться? Смик. Як треба було царям воюватися, то з церков золото брали і дзвони, а як ми за шматок хліба воюємо, за свою власть, то вже й гріх? Граждане! Прошу вас циркулярно розійтися!.. (До комісії). Ходімо!
Взявся йти, за ним рушила була комісія. Коли тут злий, аж дикий голос:
— Люди добрі, заступіть святиню!.. Рятуйте! Рятуйте, хто в господа бога вірує!..
Гиря підштовхнув Ларивона. Глухонімий вийшов, нахиливши голову, навперейми комісії. Вишкірив зуби. Грізно мугикнув. Раптом одним рухом вирвав у Копистки церковні речі, плечем одкинув Смика і ще когось. Од черевного дикого його ревіння шугнули, розступились усі. Причинивши браму, поклав десь речі, вийшов, зачинив браму і став перед нею, темний, грізний, ошкірений. Кинулись до його Смик, Копистка:
— Оддай, Ларивоне! — Чуєш, ти?.. Оддай, братко!..
Ларивон замахнувся дрючком — засвистіло в повітрі. Мусили одійти.
Гиря. Не займайте його, не займайте! Це ж бог його з неба врозумив і силою своєю осіяв... (До всіх). Чудо явив!.. Смик. Знаємо, хто врозумив!.. Копистка. Врозумили його тут, на землі! (До Ларивона). Ех ти ж, темниця, братко! Кого ти послухав, подумай!.. Годований. Хіба можна йому людське слово почути чи чоловіка послухати, коли він од роду глухий і німий, граждани? Не що інше, як чудо господнє, граждани... Дід з ціпком. Авжеж, чудо! Тільки бога почути воно може, тільки бога, щоб ти знав. Копистка. Почує він і нас, грішних. (До Ларивона). Слухай, братко (на мигах та знаках), ось слухай: бач, пухлі кругом, їсти хочуть — як хочуть! Приходять до його (показав на Гирю), просять, падають... Дай-дай! Ворота заперто, собаки гав-гав — не дає! Гиря. Душу б оддав! Забрали! Нема! Смик. Душі в тебе нема й не було, а хліб ще є! Гиря. Нема! Смик. Є! Копистка (до Ларивона). Помирають, братко, сам же ти бачив такі інциденти. І там помирають. І скрізь помирають. Ніхто даром хліба не дає. Говорять — дай гроші, що круглі і сяють... От-от, що круглі і сяють. А грошей нема: і в тебе, і в мене... А з чаші й хреста Совіцька влада викує гроші!.. От-от! Гроші, браток! Годований. Зуби! Копистка. Що? Годований, дід з ціпком, монашки. Комісарам зуби! — Каблучки! — Персні! Копистка, Параска і Смик. Гроші на хліб! Копистка. Бідному класу — тобі, братухо, мені й усім — за чашу і хрест золоті — хліба, браток, привезуть. Добрав тепер, діла? От-от. Привезуть! Он-он з того краю, тією дорогою, з города... Брат, брат, як зариплять вози! А то й машиною, отим автомобілем. Бачив? Чох-чох...
Мабуть, надія замріяла в кожного, бо в натовпі голови всіх повернулися у той бік. Глянув туди й Ларивон.
Годований (іронічно). Подивіться, граждани, подивіться! Он-он головний комісар їхній їде — голодная смерть! Га-га! Хіба не чуєте — ребрами торохтить?.. Подивіться, як кажуть, пожалуста...
У натовпі рух. В очах затінилось страхіття.
Чого ж ви всі одвертаєтесь?.. Га-га! Ото ж воно є й! Не привезуть! Бо ніколи ще до нас не возили — тільки вивозили. Га-га! Птиця повтікала — подумайте. Гав не стало!..
|