97 (скорочено)

Микола Куліш

Вася. Їй-бо, втечу!

Ганна. Схаменись!.. Та хіба оті книжки мені вадять! Тобі, Васю!.. Подивись, як ти змарнів, Васю!

Копистка. Ну тебе к лихій матері, мамашо, — не заважай нам! Учи, Васько, та вчи уголос, щоб і вона чула, і всі щоб чули!.. Хай сміються! Осиа!..

Копистка (аж тюкнув). Тю! Диви — темна сила прилізла.

Ганна (на Копистку). Тю на тебе! Здурів?

Одна (загугнявила). Жертвуйте, православні, на построєнія божої церкви, якщо ласка ваша...

Друга (приспівувала). І не оставить вас господь та пресвята богородиця за жертву вашу.

Ганна (зашарілася, розгубилася). Пожертвувала б, сестриці, коли ж ані пилинки борошна... Хіба, пождіть, я рушничок вам вийму на церкву. Вишитий. (Одчинила скриню. Шукає).

Копистка (скоса на черниць). Колядуєте, дівчата?

Перша (зчулася). Розігнали, благодії наші, розігнали...

Друга (вже приспівувала). А в церкву божую коней поставили.

Ганна (рушник затремтів у руках). Ой матінко божа! У церкву — коней?

Черниці (так і посипали). Правду знайте, православні!..

— Прийшла комуна, вигнала нас з обителі нашої дівочої, а в церкву коней...

— І хреста з церкви знято...

— Уночі зняли...

Копистка (цигарка не скручується). Та де, ви кажете? В якому монастирі?

Черниці. У Благовіщенському, благодію, може, знаєте...

Копистка. Це той, що коло зеленого броду?

Черниці. Істинно, благодію, — коло броду.

Копистка (цигарка скрутилася). Так... Ловко ж ви брешете, дівчата!

Черниці (оченятками блик-блик). Істинно, православні, істинно так! Нам гріх неправду казати...

Копистка (до Ганни, до Васі). От же брешуть, аж курява встає! Я ж там був оце... в понеділок чи в неділю, коли б не збрехати. Авжеж, у неділю! Що розігнали монашок, то таки розігнали. Тільки не коней, а дітей туди навели, отих сиріток воєнних і всяких... (Повернувся до черниць). Та й брешете ж ви!.. Ти диви — їх уже нема! Щезли, як відьми... (Прочинивши двері, крикнув услід). Га? Піймалися на брехні, сучі дочки! (До Васі). От синок, інцидент... Ану, як оте совіцьке слово, що про такий случай говориться? Подивись лишень у тетрадьку, ти там був записав...

Ганна. Та й ти ж кажеш, що розігнали?

Копистка. Тр-р-р, тобі нема тепер слова. Шукай, синок, шукай!

Вася (взявся вичитувати). Конституція, дядю?

Копистка. Ні...

Вася. Резолюція?

Копистка. Ні... Резолюцію ж я знаю.

Вася. Революція?

Копистка (аж зачухався). Та ні... Щукай того слова, що на акцію скидається.

Ганна. Та киньте ви ці гаспидські слова!

Копистка. Тр-р-р...

Вася. Реєстрація?

Копистка. О! Щось трошки виходить.

Вася. Експропріація? Експлуатація? Провокація?

Копистка. Ось воно! Впіймав! Провокація... От ти, мамашо, не вірила, а воно виходить на моє. (Загнув пальця). Попи — раз. (Загнув другого, третього). Дяки — два. Монахи — три. Пани — чотири.

Ганна. Ну?

Копистка. Монашки — п'ять. Вся ця наволоч робить нам провокацію... От що, синок: тут щось неспроста... Катай за монашками!

Вася. Як — за монашками? Чого?

Копистка. За монашками, на вивідки. До кого зайдуть, що казатимуть, — про все вивідай, синок...

Ганна. І навіщо ото? Не ходи!

Копистка. Ша! Чула, що монашки казали? Чула?

Ганна. Ну й що такого вони сказали?

Копистка. От тобі й на! Ну й дурна ж ти!.. Слухай ще раз! Монашки збрехали?

Ганна. Одчепися!

Копистка. Ні, ти скажи — збрехали?

Ганна. Ну, може, й збрехали.

Копистка. Сказали, що комуна в церкву коней поставила?

Ганна. Сказали.

Копистка. А ти їм рушника за це дала?

Ганна (вже од печі). Не монашкам дала, а богові в прийом!

Копистка. Не богові, а провокації!.. Біжи, синок, та наглянь, де вони спиняться, у кого ночуватимуть... Катай!..

— От моя жінка цього б не зробила.

Ганна. Годі хвалитися! Може, й зробила б...

Копистка. Бив би!..

— І добре зробив би, бо жінка, сину, як коса: не поклеплеш — не покосиш...

Копистка. От бач! Трах-тара-рах! Резолюцію прийнято... Чули, діду, провокацію?

Дід Юхим. Та я оце закуняв був трошки... Приснилось, немовби я знов у солдатах, на Шипці. А їсти, а курити — як оце, приміром, тепер, да... Коли бачу — наш ротний цигарку курить. Побачив мене та...

Копистка. Закуріть, діду Юхиме!

Дід Юхим (допався до кисета). Радий старатися... Побачив та як крикне: «Здоров був, молодець!» Я так і скочив. Дивлюсь, аж це ти...

Ганна. А вже мені оце куріння ввірилось! Тож вікон не видно!

Дід Юхим. Кури його, прокляте зілля, — воно богові не вклонилося. Кажуть же люди, якщо не брешуть, що колись бог та святий Петро прийшли на землю...

Копистка. Тут ось монашки такої розказали, що... От якби дізнатися, коли вони прийшли?

Дід Юхим. Хто?

Копистка. Монашки...

Дід Юхим. Та не монашки, а бог з Петром!.. Ішли степом. То всі трави й квіти вклонилися їм низенько, один тютюн не вклонився...

Копистка (до Ганни). Ти не бачила їх вчора?

Дід Юхим. Кого? Бога й Петра?

Копистка. Та монашок.

Дід Юхим. Та я тобі не про монашок, а про бога та Петра! Слухай! Один тютюн не вклонився. Тоді сказав бог: «Будеш ти, тютюне, однині проклятий, і палитимуть тебе люди, доки світу...»

Копистка (замислився). Гм... Треба було б мовчати!

Дід Юхим. Як мовчати?

Копистка. Хай би вони язички свої порозв'язали...

Дід Юхим. Хто? Бог та Петро?

Копистка. Та монашки, діду! Було б мені, кажу, помовчати та послухати, чого б вони наказали...

Дід Юхим. Та ти слухай! Бог тютюнові сказав...

Копистка. Побіжу. (Та й подався з хати).

Дід Юхим (до Ганни). Та куди це він зірвався? (По паузі). А сонечко вже за сніданок! Чи нема у тебе там?..

Ганна. Їсти? Учора ж і послідки вишкребла — хіба повилазило?

Дід Юхим. Та ні... Води гаряченької...

— Та що скоїлось — сюрприз який чи пужар, дядьку Мусію?

Копистка. Та кажу ж — провокація... У церкву, кажуть, коней навели... Я зразу не добрав діла, а тоді подумав-подумав: це ж вони все село нам зворушать, а найпаче багатіїв отих — Гирю, Годованого... Добре, що догадався — трах-тара-рах, погнав парнишку і сам оце...

Панько. Дурниці! Ніякої воєнної небезпечності... Просто баби понапивались опію релігії та й плещуть язиками...

Копистка. Ой, не кажи! Такого, брат, наплещуть, що аж-аж... Треба побігти наглянути. Найпаче до Гирі під двір, до Годованого.

Панько. Плюньте й розітріть!

Копистка. Не можна!.. Не будь Гирі, Годованого — наплював би, а так... чує моя душенька...

Панько. Не ходіть — є йтересніше діло.

Копистка. Я на хвилинку! Тільки до Гириного двору... Я зараз!

— Вип'ємо, дядьку Мусію?

Копистка (очі забігали). Ні, я, мабуть... побіжу. (А сам за кисет, ще й дідові дав). Ось тільки закурю... і побіжу.

Стоножка. Поспієте, сваток! Сідайте, товаришу секретар!.. Ганно! Чи нема у тебе там...

Ганна. Одної лише капусти дві чи три пелюстки, а більш нічогісінько...

Панько (уші чуткі). Дайош, тітко, й капусти! Аби в животі було чим подряпати...

Стоножка. Треба ж, як то кажуть, по-братськи...

А ви, тату, куди?

Дід Юхим. Та я вже, сину, їв...

Стоножка. Ага, ото й добре...

Панько (наливши Стоножці). Хазяїну! Пожалуста...

Стоножка. Нашому брату й не годилось би тепер пити, та вже нехай нам Радянська влада простить...

Панько. Саме тепер треба пити... Чому? А тому, що в самогоні хліб є, так би мовити, — сила, а ми без хліба... Сьорбаніть, дядьку Мусію.

Копистка (повагавшись, взяв чарку, вихилив, сполоскав зуби). І не пив би, дак через зуби... Крутять і крутять, немов у них контра завелась...

Ганна. А за монашками хто брався бігти?

Копистка (мов не до нього було сказано). Гм... ми випили, а за діда забули...

Стоножка. Та той... Вони он закуняли.

Копистка. Не годиться так... А знаєте, що я надумав?.. Як був я в городі, то бачив, як ушановували трудових героїв... Ой ловко вийшло! Предсідатель таке слово сказав, що аж-аж... Каже: «Спасибі, товариші, що потрудилися для Совіцької власті. Скільки віку, — каже, — вона вас не забуде».

Стоножка. А хто ж вони за люди, оті герої?

Копистка. Думаєш, пани? Наш брат, трудовий елімент!.. Один дідок був з робочих — так його на руках гойдали... Їй-бо! Щоб не пити оце по-дурному, даваймо діда Юхима вшануємо? Га?

Панько. А це — кумедія буде. Дайош!.. Гей, діду!

Копистка й Стоножка (до діда). Діду Юхиме!

— Тату!

Дід Юхим. Га-га!

Копистка. Просимо до столу, як трудового елімента...

Ганна. Люди просять на чарку горілки...

Копистка. Жаль, нема музики, а то б зараз ушкварили дідові «Інтернаціонала»... (Наливши чарки, подав одну дідові). Ну, брати-товариші й ви, Тарасовичу! Поздоровляю вас, Юхиме Тарасовичу, як трудового героя, од щирого серця.., Спасибі, що потрудилися за свій довгий вік, бо Совіцька власть. От не вмію як слід балакати!..

Панько. Ану, дядьку Мусію! Їй-бо, йнтересно...

Копистка. Граждани буржуї! сказав би... Шапки скиньте перед дідом, чолом йому бийте, таку вашу маму... Він вам землю орав? Орав... Овець випасав? Випасав. А скільки солі виволочив? Сто літ робив? А що собі придбав? Горб на спину та ціпок у руки, та ще денікінських шомполів у спину... Ех ви!.. А ще вчені... Та що там казати... Вра — і більш нічого!..

Панько (аж зайшовся). Вра-а!..

Дід Юхим. Оце мені нагадало, як колись ми генерала Гурка на вра брали... Ще за турецької війни...

Панько. Ану, діду, ану?

Дід Юхим. Стоїмо ми раз, да... (Звівся на ноги). Коли під'їздить отак (показав у вікно на стіжок соломи) як до соломи... «Здорові, дєті мої, орли!» (По цім слові покивав головою і урочисто додав). Та й заплакав...

Панько (так і розлігся). Заплакав? Ха-ха-ха... А Скобильова-генерала ви, діду, бачили?..

Дід Юхим. Аякже... Видав і Скобильова. Дісьвительно, під'їздить отак як... до соломи... «Здорові, дєті мої, — говорить, — орли!» (І знову суворо, врочисто). Та й заплакав... (А в самого аж сльози). На вра взяли, як оце ви мене... Спасибі вам...

Копистка. Грай, музико, «Інтернаціонал»!.. Жаль, що немає моєї Параски... Хіба побігти?..

Панько. Куди?

Копистка. По жінку...

Панько. Плюньте на жінку... Хто тепер з таким барахлом возиться? Моди нема. Тепер яку попав, та й жінка. Правду кажу?

Копистка. Ні, братіку, це не так. Це ти, не во гнів будь сказано, трошки брешеш...

Панько. Я брешу?..

Копистка. Бо чоловік не півень, і обратно ж: без жінки, як без хати.

Панько. Дурниці! Ви докажіть, що це іменно так.

Копистка. Та хоч би й я з Параскою...

Ганна. Годі вже — з Параскою!..

Копистка. Тридцять годочків, як один, вижили. А бувало всього. Бувало, й нап'єшся отак та прителіпаєшся додому без розуму... Прокинешся вранці — у кишені вітер, у голові ковалі. То вона: «Що, п'янюго, голова болить?» Болить, Парасю, ой як болить... Одчине скриню, витягне шкалика: «Сідай, — ка', — п'янюго, та випий із жінкою». Сіли, випили, закусили...

Панько. Це не доказ і не йтересно... Гех, як був я у повстанцях! От де було, да... І обще йтересно було. Не то, що тепер: хліб повивозили, голод... Вип'ємо!

Копистка. Підожди... Бо було ще й гірше: не то що хліба, — кізяка, щоб витопити, не було. А надворі б'є, мете, ще й до того ніякої тобі Совіцької власті не було. То вона: «Знаєш, — ка', — старий, що я надумала?» А що, кажу? «Продамо хату?» То й продамо, кажу... Що ви думаєте — продали хату! Ну там сіли, випили, закусили, а тоді як пішли у найми, як пішли... І де вже ми з нею не служили...

Панько. Не йтересно!

Копистка. Підожди! Засадили мене в тюрму за те, що панську економію палили. Сидю у віконця та й кукую. Коли трах-тара-рах — жінку приводять... Побачила мене, гукає...

— Ось де він сидить, руда сатана!

Копистка. Парасю!

Параска. Йди, п'янюго, додому!

Дід Юхим. Ага, впіймавсь?.. Хрестись мерщій та читай — да воскресне бог...

Копистка. Ось вона, моє ладо. Парасю!.. (Шуткуючи обняв її).

Параска. Одчепись, нечиста сило!.. Мусію! Та хіба на людях так годиться?

Копистка. Парасю! Подивись мені у вічі... не так!..