97 (скорочено)

Микола Куліш

Параска. Додому йди, нечиста сило!.. Ти ж слово давав не баритись...

Копистка. Та нема ж у нас дому. Ні хати, ні худоби... Клопіт нам який, чи що?

Параска. Авжеж, клопіт!.. Гуляєш, а там он монашки по хатах, як ті ворони на хугу...

Копистка. Знаю! Зараз побіжу. Ось тільки випий чарочку, ладо моє...

Панько. Випий, тітко, слиш?

Ганна. Та випий, свахо, коли чоловіки просять!

Дід Юхим (до Копистки). Та кресни її кулаком раз! А то припадає, як півень до курки...

Копистка. Ви не дивуйте, що вона зверху сердита... Всередині ж серце у неї — дак істинно пуховая подушенька... Та що там казати! Випий, зіронько!.. Та випий, ну тебе к лихій матері!

Параска. От сатана, таки спокусив. Ну, за ваше всіх здоровлячко!.. І за твоє, моє ладо коханеє!

Копистка. Ура-вра!.. А слухай, Парасю, що я надумав....

Параска. А що, старий?

Копистка. Живем ми до которого часу благополучно, а що далі з нами буде, то й ти, мабуть, не знаєш...

Параска. Пхи, голоду не бачили?

Копистка. Тр-р-р, старенька... Підемо в город та на патрет ізнімемось!..

Ганна. І куди вам, мурим, та на патрет!

Параска. А що ж!.. І підем!.. Шкоди од цього людям не буде.

Копистка. Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!

— Здрастуйте-е!

Копистка. Здрастуй, мамашо!

Орина. З п'ятінкою вас усіх святою... Бачте, — по миру побираюся... До кого не прийду — гонять, лають... Такий голод. Голод-голод...

Панько. Голод скрізь, бабо.

Орина. Та я оце й подумала: завітаю до комітетських. Хоть самі вони без хліба, дак хоть тепле слово скажуть...

Стоножка. Чи не зосталось там капусти?

Ганна (тільки пальцями хруснула). Нема.

Копистка. Ну, то хоть випий, мамашо!..

Орина (випила). Хай же вам, мій таточку, боженька за це та ласку духу свого пошле!

Копистка. От якби він замість духу та лантушок борошна кинув! А духом ми вже давно живем, мамашо.

Ганна. А то правда, Орино, що ти, кажуть, кота зварила?..

Копистка (аж рукою замахнувся на Ганну). А ще про що спитай! Ну й кручена...

Стоножка. Ганно!

Дід Юхим. Та вдар її, Йване!

Орина (заплакала). Коли ж п'ятеро, вірите... Од першої пречисти без хліба... А тут і Оленка померла. Люди присікались — якби, кажуть, рідну доньку, то не поховала б без батюшки... А я, от побий мене боженька, таточку, не чужа Оленці... Аж тепер признаюся: у житі родила, принесла й сама собі підкинула.

Панько (кулаком об стіл). Не йтересно! Годі!.. Набридло мені усе це... Щодня у сільраді: той помер, той помирає, а той пухне... Дурні ми були, що хліб дали вивезти!.. Ходили, шукали, трусили, а що нам за це?.. І обще революція не йтересна стала, от!..

— Ну, це я шуткома... Вип'ємо, дядю Мусію! Вип'ємо, та розкажіть такого, щоб за пупа взяло!..

— Ну, коли вже Панькові захотілось такого, щоб за пупа взяло, то я розкажу...

Панько. Це ти, Серього?

Смик. Ні, не я...

Копистка. А ми оце трошки...

Смик. Бачу... Так хочеш такого, щоб за пупа взяло?

Панько (зніяковів). Та то я так... Згадалось, як у повстанцях, да... Один чудій розказував... Кишки рвали...

Смик. Я кращої розкажу... Такої, що й пупа порвеш. Хочеш?

Панько. Дайош!.. Тільки ти випий... І щоб було йтересно.

Смик. А слухай!.. Сьогодні я довідавсь, що Гнат Гиря млинового продкомові не платив. Був агент у волості й казав, немов у Гирі є посвідчення з печаткою й підписами од нашої сільради, що його млин ціле літо не молов...

Копистка. Гирин млин? Та він ще й тепер меле...

Смик. То оце я й питаю секретаря, молов чи не молов Гирин млин?

Панько. Дурниці!.. Це на мене поговори... Це брехня! Ти докажи, а не так...

Смик. Як?

Панько. Не такечки, як...

Смик. Ну як?

Панько. Як той... як його.

Смик (важко підійшов до Панька). Ти посвідчення писав?

Панько. Яке посвідчення?

Смик. Посвідчення Гирі, що його млин ціле літо не молов?

Панько. А чорт його зна! Може, й писав... Бо в мене вже нерви в голові заплутались од такої роботи, що з рання й до ночі сидиш у Раді та пишеш статистику...

Смик (важко вгруз руками в стіл). Ти не викручуйсь... от... Посвідчення ти написав за три фунти кримського табаку... Звільнив Гирю з черги в підводи, бо віявся за його дочкою... і продавав наше більшовицьке движення.

Панько. Хто продавав? Ти докажи!.. Да й плювати хотів я на цей твій виказ! Бо я теж переворот у революції робив і з кадетами воював. А млин — це дурниці, й обще ми ще побачимо, які будуть докази... (Одскочив до порога). Я в повіт напишу. Я ще докажу вам!.. (Ударив дверима. Вийшов).

Смик (услід). Ах ти ж... Юда-предатель! Хабарник! Гад! Прийшов наказ з повіту: забороняється хліб одбирати й трусити, дак про це перший узнав... не я, голова сільради, а Гиря... Гирі продавався гад і революцію продавав по шматочку...

Стоножка. Аж тепер я бачу, який ми ще темний народ... Повна ніч у голові. То був урядник, хабарі брав, а тепер свій брат спотикається.

Копистка. Не журись, браття!.. Тільки держись купи, головне тут — контахту держись... Повагом, повагом — та й вийдем на рівний шлях... Та що там казати!.. Сідаймо та вип'ємо, закусимо, поговоримо про це!

Смик. Вилий!

Копистка (не дочувши, налив йому чарку). Чарчину од серця, щоб не пекло...

Смик. Вилий, кажу!

Копистка. Та що ти, Серього?..

Смик. Вилий!..

Копистка. А не гарячись, братухо, тр-р... бо можна захекатись!..

Смик. Вилий, бо це той самогон, що Гиря умисне підкинув, як хліб у його шукали... Знав, як замазати очі комісії. Підкинув п'ятнадцять царських карбованців, оберемок старої вовни, а всередині барильце самогону поклав... Де б шукати далі, а комісія за барильце, та й назад...

Параска. А не казала я?..

Смик. Бо Панько перед вів!.. А я знаю, що в Гирі ще одна яма з хлібом є.

Параска (до Копистки). Не казала: ой Мусію, не водись з Паньком, не пий!.. Дак хіба послуха, руда сатана!..

Копистка. Знаєш що, Параско?

Параска. Що?

Копистка. Не піднімай преній, от що!.. (До Смика). Так не вип'єш?

Параска. Ну що?

Копистка. На, вилий!..

Параска. А сам ти що — боїшся?

Смик (тоді). Авжеж, боїться.

Копистка. Народнеє ж добро...

Смик. Куркульського самогону вилити боїться!.. Аякже! Це ж святе причастя Гирине, а Мусійове добро.

Смик (назустріч йому). Ну як?

Копистка. Ключі ось, а піп не хоче йти. Каже, що хорий...

Смик. Він прочитав протокола і що з центру пишуть?

Копистка. Прочитав.

Смик. Ну й що?

Копистка. Дуже, видно, зрадів, бо губи так і вдарили тропака...

Смик. Кинь жарти!.. Ти йому сказав, що й як?

Копистка. За все сказав... Каже — не вийду, хорий...

Смик (одімкнув браму). Будемо брати й без його. А в протокол впишемо, що піп одмовився... Заходьте, товариші! (Спинив Копистку). А ти в церкву не заходь, чуєш? Твоє діло тут наглядати. (Пошепки). Наш Юда — Панько — ночував сю ніч у Гирі, спав з його дочкою, то, мабуть, про все уже вишепотів...

Копистка. Про це, братухо, я вже знаю. У мене жінка — телеграф.

Смик. Так я його сьогодні із Ради вигнав і наказав на очі не з'являтись...

Копистка. Торкай, братухо, торкай!

Смик. А як що трапиться, то...

Копистка. Ет!.. Не малолітнє ж я дитя, — торкай!

— Що це ти, Муєію батьковичу, стоїш тут? Хіба чого стережеш?

Копистка (йому під тон). Авжеж, так! Даром не стояв би.

Гиря. Може, церкву святу, щоб часом ніхто не окрав?..

Копистка. Може, й церкву.

Гиря. Спитать би, чашу золоту, чи як?

Копистка. Сказать би, й чашу, і плащаницю, і все чисто.

Гиря. Гм... Од злодіїв, чи як?

Копистка. А то ж од кого, думаєш?

Гиря. Невже ж воно є такі, що й на божеє добро вже зазіхають?..

Копистка. Якби то на боже, а то ж на наше, на народне...

Гиря. Гм... А хто ж вони, оті злодії?

Копистка. Та ті ж самі, що, чужими руками хліб робивши, позакопували його в ями, як крадене, — ви!

Гиря. Ой шануйсь, Мусію!..

Копистка. А то що?

Гиря. А то, що за такі слова... не помилує тебе господь милосердний... Не помилує!

Копистка. А хто тобі казав за це?

Гиря. Не помилує!.. Знаю!

Копистка. Хіба з богом балакав, що знаєш?

— Здрастуйте, дядечку Мусію!

Копистка. Здрастуй, мамашо!

Орина. З п'ятінкою вас святою!.. Таки послав господь ласку свою. Як не гнівили його, милосердного, а він таки зглянувся на нас бідних.

Копистка. Як саме, мамашо?

Орина. Кажу ж, п'ятінку послав, а був четвер, і не знала я, чи й виживу з діточками, — так же їстоньки всі хотіли...

— Хіба до церкви прийшов, Мусію? Сьогодні ж будень!..

Копистка. А ви, діду, чого прийшли, коли будень?

Дід з ціпком. Молитися прийшов, щоб ти знав, а не кадить, як ти ось, цигаркою. Кинь мені зараз! Хіба повилазило — церква?

Копистка. Та я ж не в церкві курю, а на вулиці. Кому яка з цього шкода.

Дід з ціпком. Не маєш такого права, щоб цигаркою смердіти під церквою! Не маєш права, щоб ти знав!

Злий голос. Та хіба вони послухають старих людей?

Дід з ціпком. Думають, що забрали собі слободу, дак можна й на бога верхи сісти? Ні, він вам не стерпить. Він знайде на вас кару, пождіть, анахтеми. Він, милосердний, загонить вас у пекло.

Копистка. Нехай в пекло — там хоть тепло. А піди у рай, то й за дрова дбай...

Дід з ціпком. Ач, який! Ах ти ж безбожнику! Бузувіре ти окаянний!.. Кинь цигарку, кажу!

— Що тут такеє, діду Онисько?

Дід з ціпком. Отак, як бачиш. Стоїть коло божого дому, та курить, та смердить, щоб ти знав, цигаркою.

Годований. А чого, дозвольте, стоїть?

Дід з ціпком. Спитай його!

Хтось із людей. Чашу, святиню церковну забирають!.. Позолоту, срібло...

Годований. Як це забирають, дозвольте? Хто бере? По якому праву?

Хтось із людей. А по такому, як і хліб брали. Камуні отій.

Годований (прикидаючись). Дозвольте, то хліб — вещ зрозумілая, але ж чаша й хрест — це ж божії речі... Та хто бере?

Копистка. Комісія.

Годований. Яка така комісія? Хто її обрав?

Копистка. Народ.

Злий голос. Який народ? Де той народ?

Копистка. Бєдний народ.

Годований. Та народ аж ось коли сходиться, а про комісію то ніхто, ма'ть, і не чув.

Копистка. А я кажу — которий найбідніший народ. Як і полагається тепер.

Годований. Ось що, Копистко! Ми, народ, вже знаємо про все... Бо ми, народ, знаємо, коли й яка з повіту бомага прийшла і що в тій бомазі пишеться. Ми, народ, тепер питаємось, як це так? В бомазі пишеться, щоб брати срібло-золото церковнеє з дозволу народного, а ми, народ, про це знаємо?