97 (скорочено)

Микола Куліш

Копистка. Тут і не требується обирати. Тут так: об'явився — й шабаш. Аби тільки за бідний клас стояв. Такий совіцький закон є... І не думайте, не простий собі закон, а секретний і вроді воєнний...

Годований. Так це ти об'явився ревкомом?

Копистка. Еге ж!

Годований. Ти?

Копистка. От чудак, ще й питаєш... Та кому ж і об'явитися, як не нам?.. Ну, подумай! Не станеш же ти, чи Гиря, чи там дід Онисько ревкомом, коли по закону вам не полагається...

Годований (аж очі налилися кров'ю, засіпалися губи). Та це ти думаєш ще раз заступити нам дорогу?.. Граждани, люди!.. Та доки ще він буде!..

Гиря (спинив Годованого). Постривай! Не треба сварки... Хай покаже, який він ревком. (Тоді до Копистки). Ну, що ж! Обібрався грибом, то лізь у козуб. Ось народ привів людоїдів. Скажи, що з ними робитимеш? (До людей). Постороніться трошки! Хай людоїди вийдуть наперед, щоб їх ревком побачив.

Дід з ціпком. От до чого призвело більшовицькеє движеніє! Людоїдство повелося!.. Ну, що тепер скажеш, товаришу ревком?

Копистка. А от розпитаюся, тоді й скажу. Ану цитьте! До порядку! Діду, одступіться трошки назад!..

Дід з ціпком. Годі вже наставляти на порядок! Бо вже допорядкувалися, годі!..

Копистка. Вам, діду, слова не дадено!

Дід з ціпком. І просить тебе не стану. Захочу сказати, то скажу, ще й в очі плюну. Отак!.. (Та й плюнув на Копистку).

Копистка (не зворухнувся. Вийняв кисет. Закурив). Товаришу секретар! Впишіть цього факта в протокол. А резолюція трошки згодом вийде... (До натовпу). Зараз ревком править засідання. Якщо маєте щось сказати, то кажіть по-людському! А плювати тепер і на долівку заборонено...

Годований. А людей їсти у вас заборонено?

Гиря. Ось лихо, граждани!.. (До Копистки). Сьогодні люди довідались, що оцей чоловік, Ларивон, порізав дітей... Аж три тижні оця жінка, Орина, сказать би, мати, варила й смажила вночі своїх діток м'ясо. Маслаки ось у ряднині — речовий доказ... Тепер народ привів їх до розправи, щоб судить. Правду я кажу, граждани?

Гомін (грізно). Авжеж, правду!

— Гола правда!

Гиря. Суди ж їх, коли ти ревком! При всіх суди, при людях, щоб кожне бачило й чуло, як судить ревком людоїдів... А тоді й ми своє слово скажемо...

Дід з ціпком. Та хіба в їх суд є? Більшовицьке движеніє, та й усе!.. Нема бога, нема царя — нема й суда, щоб ти знав!..

Копистка. Скажи, Орино, ти їла своїх дітей м'ясо? Правду кажи, не бійся!

Орина (чудно якось посміхаючись). Їстоньки хотілось. Дуже хотілось. Я прийшла увечері додому, аж Маринка померла. А Ларивон, дай бог йому здоров'яка, й показує: або всім помирати, або давайте по шматочку їсти Маринку...

Копистка. Виходить, ви їли мертвих дітей?

Орина. Авжеж, мертвеньких! Мертвеньких, мертвеньких... Ларивон, спасибі йому, нагострив ножа... А я стала до ікони, помолилася. І боженька бачив, як Ларивон різав, а нічого не сказав. Тільки осміхнувся... (Засміялась тихим напівбожевільним сміхом). Я їстоньки дуже хотіла, аж в голові каламутилось... Я в печі запалила, пополоскала гарненько, чистенько.

Копистка (аж хитнувся). Що пополоскала?

Орина. Маринку, мою донечку... Хоч їстоньки дуже хотілося, проте я в той вечір Маринки не їла. Ларивон їв і дітям давав. Тільки солі не було... Без солі бідненьки їли... Без солі — без солі...

Годований. Брешеш, і ти їла! Троє діток було — і всіх поїла! Ось у ряднині кістки...

Орина. Авжеж, кістки. (Махнула кудись рукою). І там кістки, і скрізь-скрізь кістоньки-кістоньки... Учора в церкві думала свічки горять, аж то кістки... такі жовтенькі, як у Маринки... їй-бо... Стирчать і сяють...

Гиря (до всіх). Чуєте? Вона призналась, вона не криється. Ось тихо! Даймо тепер ревкомові слово! Хай він перший скаже, якою карою покарати людоїдів... Ну, Копистко!

— Кажи!

— Говори!

— Суди!

Копистка. Ось що я скажу! Не мені й не вам їх судити...

Гиря. Он як!..

Копистка. Не мені, кажу, і не вам, бо ми не спеціальні люди. До повіту треба вдаритися, щоб приїхала комісія, бо до цього діла треба таких суддів, щоб на голову спеціальні були...

Годований. Ага! Он куди він гне... Га?

Копистка. А ти як думав: трах-тара-рах — і весь суд? А може, вони з голоду розум втратили і треба, щоб доктор їм у голову заглянув. Як там і що... Може, у їх щось не в порядку, і тоді хто за це одвітить?.. Та ще й незвісно, що в повіті скажуть, як дознають, що в нас таке лихо повелося. А дознають!..

Гиря. Виходить, що ревком не в силах людоїдів судити?

Копистка. Ревком зараз візьме їх під арешт і негайно сповістить у повіт... Товаришу секретар! Напишіть у повіт циркуляра, щоб зараз, негайно...

Гиря (перебив). Виходить, що ревком за людоїдів?

Копистка. Підожди!..

Гиря. Аякже: де б вивести зараз людоїдів отуди до канави та повбивати, а ти їх під арешт, годуватимеш, та ще й доктора до них?.. Оце суд! Оце ревком, я вам скажу! (До юрби). Бачили? Чули?

Дід з ціпком. Погибаємо! Од більшовицького движенія погибаємо!

Голос. Повбивати їх... Людоїдів і ревкома разом! Щоб не було!..

Ще голоси. Повбивать, як собак!

Злий голос. Мало повбивати! Бо собака, як голодна, то лежить і здохне, а не з'їсть своїх дітей... Живих закопати їх в землю, ось що я скажу!

Годований. Хто за те, щоб повбивати людоїдів, хай підніме руку!.. Раз, два, три, чотири... сім... десять... тринадцять... Всі, як один!

Злий голос. І Копистку з ними.

— І Копистку!

— Увесь ревком!

Годований. Хто за те, щоб і Копистку та й цього парубійка з ними? (Показав на Васю). Раз, два, три... п'ять... сім... десять... Всі, як один! Так! І хто за те, щоб це діло зробити, по-воєнному, одним заходом, зараз?.. Раз, два, три... сім... дев'ять... Всі, як один!..

Злий голос. Та годі щитати! Виводь їх! До канави!..

— В'яжи!

— Давай мотузка!..

Гиря (виступив). Іще, граждани, забулися!.. Нам треба нову власть обрати! Чуєте? Я думаю так: Годованого на предсідателя, а за секретаря...

Годований. Та кого ж, як не Пантелеймона Петровича! Панька!..

Гиря (виступив наперед). Ну, чого ж ми стали?.. Кінчаймо?

— Ну от... Привели, а самі поставали... Треба ж той... Ну?.. (Усміхнувся скривившись). Не молитися ж на їх!.. Ану-ну? Хто перший, починай!

Годований (тоді). Господи благослови! Я первий піднімаю руку... (Вийняв з-під поли обріза, повернувся до Гирі). По одному чи всіх підряд будемо?

Гиря. Як хочеш... Я ж не вмію стріляти.

Годований. Доведеться по одному... Отам за канавою... (Гукнув до юрби). Ану розступіться, граждани!.. Дайте дорогу... (Смикнув Ларивона). Ходім, ти!.. (Повів його, взявшись за кінчик пов'язаного мотуза).

Хтось (тоді з натовпу). Навіщо він його навколішки?

Другий. Щоб краще вцілити...

Третій (не одводячи очей). Цитьте!

В юрбі. Цитьте!.. Цитьте!..

— Попав!

— Як у серце вліпив!..

— Дивись, кров он...

Хтось (аж підскочив). Так його!

Юрба (раптом подалася назад). Дивись, він встає!

— Живий!..

— Лізе!

Дід з ціпком. Його куля не візьме.

— Упав! Упав!

— Тепер вже капут йому!

— Ні, дивись, ще встає...

Дід з ціпком. Кажу, куля не візьме! Свяченим ножем дорізати треба!.. Свяченим, щоб ти знав!..

— Дайте сокиру! Сокиру!.. Добити треба!

Юрба (підхопила). Сокиру сюди!

— Авжеж, сокирою треба!

— Дай я!

Другий. Ось я!

Третій. Я! Я!

— Пусти!

— Ти пусти!

З юрби. Пустіть! Нехай один хто...

— Один нехай!

Хтось (тоном філософа). Ну й народ у нас! І тут один в одного з-під рук вихоплює.

Годований. Пустіть, я сам! (Побіг за канаву).

Орина (безтямно). Ху, мухи... (Замахала руками). Мухи... Нічого не видно... Одгоніте ж мух!.. Одгоніте-одгоніте!..

— Дядю Мусію! Отак вони і нас... вбиватимуть.

Копистка. Ось зараз, синок... Прийдуть наші, синок... Параска ж побігла. Та ось і вона!.. Ось!..

— Мусію! Що ж це таке, Мусію?!

Копистка (здвигнувся, повів головою). Ша!.. Кажи тихо!.. Покликала?

Параска. Не докликалась!

Копистка. Клименко Захар?

Параска. Учора пішов в поле корінці копати, нахилився й помер...

Копистка. А Хурса?..

Параска. Хурса на печі помер...

Копистка. Та ти всіх оббігала?.. А Барили, Сирота Юхим, Золото Мойша?..

Параска. Всіх! Барили десь подалися в город. Сирота п'ятий день у хаті мертвий лежить... (Та й замовкла).

Копистка (по паузі). Ти ось що, Параско...

Параска. Ну?

Копистка. Скрути мені цигарку... Кисет отут... у правій кишені... і сірнички...

— Мусію! Знаєш, що я надумала?

Копистка. Не розсипай!..

Параска. Я з тобою стану... Нехай вбивають разом!

Копистка. Ти ось що... Ти зараз катай в город!.. Ярком, понад греблею, щоб не побачили.

Параска. Годі! Нікуди я не піду!..

Копистка. Не заводь преній! Звістку даси, за свідка на суді будеш...

Параска. Мусійчику!..

Копистка. Мерщій крути!.. За свідка, кажу, будеш!.. Про все розкажеш, як і що... Скажеш — протокола порвали.

Копистка (до Параски). Запали!..

Ну, гляди ж мені... щоб дійшла благополучно!.. Йди! Біжи, а то...

— Стійте! Ось і я з ним... Стійте, кажу! Дядю Мусію, підождіть! Бо як же я без вас буду?.. (Побіг, спотикаючись, до Копистки).

— Серього! Серього! Ось сюди, Серього!..

Хтось (злякано крикнув). Смик вернувся! Серьога! Предсідатель!..

— Мусію! Ось Серьога! Стій!.. Не стріляй!..

Смик. Учора б приїхав, та вісь заломилась... Хліба привезли, Мусію!.. Не тільки їсти, а й сіяти буде! Ще пришлють... Так як все це вийшло? Як почалось? Мусію, га?

Параска. Підожди, дай йому до тями дійти. (До чоловіка). Ось картуз, Мусію!.. Та я сама надіну! (Наділа на Копистку картузика).

— А скільки пудів хліба?

Смик. Три хури!.. Дев'яносто сім пудів... іще дадуть, на оранку, бо дивись, вже весна...