На Кожум’яках

Іван Нечуй-Левицький

Гострохвостий (кланяється). Мій найнижчий поклін тому, хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидоровно. (Подає Євфросині руку.) Хоч я не знаю, кого я тут бачу і з ким буду розмовляти, але в домі такої баришні, як Євфросина Сидоровна, я сподіваюсь, що познакомлюсь не аби з ким. Рікіміндуйте мене, прошу вас. (Здіймає дуже помаленьку рукавички, щоб показати їх.)

Євфросина. Се мої близькі приятельки і сусіди.

Настя. Мені здається, що ми таки не зовсім незнайомі... Мені здається, що ми вже десь бачились.

Гострохвостий. Може, може... В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рікіміндуюсь вам: Свирид Іванович Гострохвостий. (Тихо.) З цією не варт би й знакомитись, як я придивився при світлі: ніс, як цибуля, а очі, як у сови. (До Ольги й Варвари.) Рікіміндуюсь і вам. Свирид Іванович Гострохвостий. (Побачивши Оленку, питає в Євфросини.) А це ж хто такий?

Євфросина. Та це моя родичка... живе тут недалечко з матір’ю; торгують яблуками. Вбогі люди.

Гострохвостий (придивляється до Оленки. Тихо). Яка ж вона гарна оця кожум’яцька міщаночка! Такої й на Хрещатику, і в Липках чорта з два знайдеш. (До Євфросини голосно.) Прошу вас, порікіміндуйте мене своїй родичці. Для вас, Євфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими родичами, хоч би і в десятому коліні, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.

Євфросина (тихо). Ат... простенька собі дівчина... Зовсім не нам рівня.

Гострохвостий (до Оленки). Свирид Іванович Гострохвостий з своєю особою! (Подає Оленці руку; Оленка не бере й соромиться.) Не соромтесь-бо, подайте мені свою білу ручку.

Будьте ж сміливіші!

Оленка. От і знайшли білу руку. Нема моїм рукам од чого біліти.

Гострохвостий. То купіть рукавички.

Оленка. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на сміх!

Гострохвостий (тихо). Яка ж гарна ця міщаночка! Які в неї очки, брівки, як шнурочки, щічки, як палянички. Якби довідатись, хоч де вона живе.

Оленка. Як вас чудно прозивають.

Гострохвостий. Може, й чудно. Всяково буває. Буває й чудніше.

Євдокія Корніївна (виходить з пекарні). Добривечір вам, Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос, та й не видержала: прийшла послухати вас, хоч у мене діла, аж голова біла. Сідайте, будьте ласкаві, і я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема мого старого. Він вас усе згадує. От би наслухався. (Сідає.) Ото моя Євфросина та й мій старий все кажуть, що нема в світі нічого кращого й луччого, як розумні і вчені люди.

Гострохвостий. Авжеж так; що правда, то правда. Як чоловік підійметься розумом вгору аж вище од лаврської дзвіниці та гляне звідтіль на людей, то люди здаються такі маленькі, такі маленькі, як пацюки. А вже ваші Кожум’яки здаються звідтіля смердячим болотом, в котрому повивертали боки проти сонця товсті свині.

Євфросина. О, що правда, то правда! Як я вийшла з пансіону, то мені здається, що я стою на Щекавиці або на Андріївській горі та все дивлюсь на людей зверху.

Євдокія Корніївна. Ото скажіть! Страх, та й годі! Ото шкода, що нема мого старого; от наслухався б.

Сидір Свиридович (входить). Е! Та се в мене гості! Добривечір вам! Спасибі, спасибі, що мене не забуваєте.

Гості. Доброго здоров’я, Сидоре Свиридовичу!

Сидір Свиридович. Та ще й ви, Свириде Йвановичу, в мене в гостях. (Цілується з Гострохвостим.) Оце шкода, що я загаявся з дяком. Але ж у дяка табака! Що за табака! (Нюхає пучки.) Ще й досі пучка пахне. Сідайте ж, гості, в мене та й мене просіть сісти, бо я оце втомився. (Сідає; всі сідають.)

Євфросина. Мамо, чи швидко в нас буде готова вечеря? Час би давати що-небудь на закуску.

Євдокія Корніївна. Зараз, зараз, моє серце! Що за розумну дочку маю! (Виходить.)

Сидір Свиридович. Скажіть же нам, Свириде Йвановичу, що-небудь розумне. Ви ж там ведете кумпанію з ученими людьми на тих розумних кутках нашого Києва. Скажіть ви мені, чи не чули ви там од вчених людей, чого-то тепер на світі стала така дорожнеча?

Євфросина. А тим усе дороге, що тепер люди стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цілий хліб. Якби пак усі вчились в пансіоні та їли так, як наша мадам їла і як нас годувала — всього по кришечці, щоб тільки язичком лизнути, тоді було б усе дешево.

Сидір Свиридович. Та як же його грішним людям одним духом жити, коли не наїстись або й не випити гаразд.

Гострохвостий. Одно те, як кажуть Євфросина Сидоровна, а друге те, що людей стало на світі дуже багато. Тепер хоч би й нашого брата цилюрника так розплодилось, що й не потовпишся. Якби половина людей вимерла, то знов би на світі все подешевшало.

Сидір Свиридович. Чи вже ж? Стара! Де це вона пішла! Кинь там своє куховарство та йди слухати!

Гострохвостий (тихо). Чи не багата ж оця Євфросина! Грається золотом, неначе я бритвами. (Голосно.) Що то добре бути вченим! Я вчених людей і вас, Євфросино Сидоровно, ставлю без міри високо. (Тихо.) Євфросина, одна Євфросина достойна бути моєю жінкою; Євфросина, а більше ніхто! Але ж ота Оленка! Що за цяця, що за краса! То ж квітка, а не дівчина! Коли б з нею хоч побалакати на самоті, хоч зблизька надивитись на ті пишні очі! Треба її десь підстерегти. Але сватати буду Євфросину. Старий і стара держатимуть руку за мною. Напустив я їм в вічі туману.

Подольський шевський хор (співає).

Не щебечи, соловейку,
На зорі раненько.
Не щебечи, малесенький,
Під вікном близенько.

Старогородський хор (хоче перекричати і починає на половині куплета, як перший хор ще не скінчує).

Твоя пісня дуже гарна,
Ти гарно співаєш;
Ти щасливо спарувався,
Ще й гніздечко маєш.

Подольський хор (ще голосніше, аж дереться).

А я бідний, безталанний,
Без пари, без хати!
Не досталось мені в світі
Весело співати.

Старогородський хор (ще голосніше).

Мені пугач знадобився;
Стогне, не співає...
Нехай стогне, нехай стогне
І смерть возвіщає.

Голос з 1-го хору. А в нас баси кращі; а в вас баси, як побиті горшки.

Голос з 2-го хору. Брешете! В нас кращі баси!

Голос з 1-го хору. Брешіть самі, старогородські шевці. В нас на Подолі у коров кращі баси, ніж у вас.

Голос з 2-го хору. Брешете, як ми шевці! Між нами нема ні однісінького шевця. Ви самі шевці!

Голос з 1-го хору. У вас баси, як старі циганські решета. У флоровських черниць багато кращі баси, ніж у вас!

Голос з 2-го хору. У нас корови співають такими басами, як ви, кожум’яцькі шевці.

Голос з 1-го хору. Бий їх, старогородських шевців! (Кидають грудками. З другого хору кидаються так само.) Бий їх, щоб і не наближались до нас. (Збігають з гори і нападають. Б’ються і пхаються. 2-й хор розбігається.) Ганяй їх! Бий їх! От такого перцю дали! Будуть вони пам’ятати нас до нових віників.

Голос з 1-гохору. Повтікали старогородські шевці, мабуть, до чорта в зуби. Коли б тобі один. Неначе чортяка похапала. А ще казали, що в їх баси кращі. Та в нас баси такі, що і в семінарії таких не знайдеш!

2-й голос. А який тепер хор найкращий? Чи семінарський, чи братський, чи бурсацький?

3-й голос. Я кажу семінарський.

4-й голос. А я кажу бурсацький.

1-й голос. А я кажу братський.

5-й голос. А я кажу архієрейський.

2-й голос. А я кажу митрополичий.

3-й голос. Ба семінарський.

1-й голос. Ба братський.

3-й голос. Ба брешеш.

1-й голос. Ба не брешу.

3-й голос. Ба брешеш-бо.

1-й голос. Та бреши сам. Хто бреше, тому легше. А хто не йме віри, тому в спині діри!

3-й голос. В семінарськім хорі сам Тарас як попре горою: го-го-го! (Показує голосом.) А Кирило! як ревне низом (показує)... гурр! го! го! го! Або Орест як суне октавою (пускає октаву)... рррр... гурррр! аж хори дрижать.

1-й швець. А вгадайте, хто найрозумніший в Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?

2-й швець. Я кажу семінарист.

1-й швець. Я кажу академіст.

3-й швець. А я кажу університант.

Всі до 3-го шевця. О! цей тягне за старогородськими шевцями. Бий його!

3-й швець. Ба справді університант.

1-й швець. Я кажу академіст.

2-й швець. Ба ні; найрозумніший семінарист: семінариста ніхто на словах не переможе. І баси найкращі в семінарії.

1-й швець. Семінарист то бурсак.

2-й швець. Ба брешеш! Семінарист найрозумніший.

1-й швець. Ось тобі за те! (Дає стусана.)

2-й швець. Ось тобі здачі!

4-й швець. А хто між нашими найрозумніший?

Всі. Гострохвостий! Гострохвостий! Про це нічого й голову ламати. Свирид Іванович Гострохвостий! Він знається з семінарськими і митрополичими басами. Він найрозумніший на всі Кожум’яки, бо так набрався розуму, що як начне говорити, то ніхто нічого не второпає.

Всі (до його). Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! А хто найрозумніший: чи семінарист, чи академіст, чи університант?

Гострохвостий (авторитетно). Ви й того не тямите? Авжеж семінарист, бо в семінаристів найкращі баси. Та що з такими дурнями, як ви, й говорити!

4-й швець. Яка ж у вас, Свириде Йвановичу, чудова жилетка, які рябі штани! Як зветься ця матерія?

Гострохвостий. Жилетка з физічеської матерії, а штани з матерії моральної.

3-й хлопець. Яка гарна матерія! ряба-ряба, як зозуля. Як мені хазяїн дасть гроші, то собі пошию физічеський сіртук.

4-й хлопець. А я б собі пошив такі самі моральні штани, як у Свирида Йвановича.

3-й хлопець. Один Гострохвостий скаже, де найлуччі баси.

Всі. Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! Ось ходіть до нас: про щось маємо вас спитати.

Гострохвостий. Питайте, то й скажемо.

Всі. У якому хорі тепер найкращі баси?

1-й швець. Еге у братському?

Гострохвостий. Може, у братському, а може, й ні.

3-й швець. А правда, тепер у семінарському найкращі баси?