На Кожум’яках

Іван Нечуй-Левицький

Гострохвостий. В братському тепер баси заснаділи, а в михайловському неначе галушками подавились. Найдужчі баси в семінарії. Там один Орест стане за десять братських басів.

3-й голос. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там один Тарас як ревне. Недавно він був у гостях в мого хазяїна і так співав, що наш хазяїн трохи не здурів, аж на стіну ліз.

Гострохвостий. А все-таки найкращий тепер бас у міщанському хорі. У Йоньки Шелихвіста така басюра, що ні одна бочка з ним не справиться.

Всі до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!

Голоси з гори. Свириде Йвановичу! А йдіть до нас співати.

Гострохвостий. Куди ж пак! Так і полечу оце на гору людям на сміх! Не знав, з ким заходити у патьохи! Отут треба постояти, підождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дівчата ходять по воду, сюди виходять пісень послухати. Коли б вдалося хоч натішитись до заручин з Євфросиною, бо як заручуся, то тоді годі тобі, Свириде Йвановичу, до дівчат липнути! Євфросина, здається, вхопить мене в свої пазури; але ж ті пазури в золоті! А тут доконче треба поправити свої діла, бо лусне цилюрня незабаром. Старого Рябка струсну, то так і посипляться карбованці. Тоді я позакидаю свої бритви ік чортовому батькові через голову в Дніпро та й буду купцем. Але ж Оленка, серце моє, любка моя! Коли б хоч углядіти, хоч подивитись! (Ходить взад і вперед.)

Хор (співає).

Вийду на поле, гляну на море,
Сама ж я бачу, що мені горе;
Сама ж я бачу, чого я плачу...
А ще милого хоч раз побачу.
Буду стояти на цім камені,
А чи не вийде милий до мене;
Буду терпіти велику муку,
А чи не скаже: дай мені руку!

Оленка. Як гарно співають хлопці! Стану та послухаю хоч на часок. За тими яблуками, за тією біганиною нема мені цілісінький день просвітку. Може, й Гострохвостий там сидить на горі та співає? Боже мій милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що він на мене й не гляне, й слова до мене не промовить!

Гострохвостий (вглядівши Оленку). Вона йде з відрами! Вона! (Підходить.) Добривечір вам, Оленко! (Скидає шляпу, кланяється і подає руку.)

Оленка (засоромившись). Доброго здоров’я! (Подає йому руку.) Ой, не давіть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко дише. Тихо.) Боже мій! Серце моє трохи не вискочить з грудей.

Гострохвостий. Може, ви втомились, несучи відра? Дайте, я вам трошки піднесу. (Хоче взяти відра.)

Оленка. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли відра?

Гострохвостий. Нічого; тут ніхто не бачить. Для вас я готовий не тільки що відра нести, для вас я переніс би усю криницю до вашої хати.

Оленка (спокійно). Не треба мені вашої помочі. Донесу й сама, як здужатиму...

Гострохвостий. Для вас, для вас я готовий ціле Дніпро перенести у вашу хату.

Оленка. Перенесіть для своєї Євфросини. Таких помагачів мені не треба. (Одходить з відрами.)

Гострохвостий (доганяє й бере її за руку). Коли б ви знали...

Оленка. Я нічого не знаю. (Одпихає його руку.) Йдіть собі до своєї Євфросини або до тих баришень, що були в гостях у Євфросини, а мене, бідної, не зачіпайте.

Гострохвостий. Ті всі баришні не варті однієї вашої брови. Ви найкраща панна на всі Кожум’яки. Вам нема тут рівні на цілий Київ.

Оленка. Яка я панна! От Євфросина, то панна: вона убирається в шовкові сукні; їй мати купила золоті сережки; в неї на голові півпуда кіс. Ото так панна! Ви з мене смієтесь. Йдіть собі до Євфросини.

Гострохвостий. Коли б ви знали, які ви гарні, яке у вас гарне личко, які очки (заглядає), то ви б не говорили того. Правда, вам ніхто не казав в вічі, що ви гарні?

Оленка. Може, ваша й правда, але ви будете сватати Євфросину.

Гострохвостий. І хто вам наговорив оце? Божусь вам і присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я покалічився і навіть зарізався своїми ж бритвами, коли цьому правда. Я вас, Оленко моя дорога, люблю і більше нікого не буду любити!

Оленка. (тихо). Боже мій! А що, як він правду каже? Я аж умліваю. (Голосно.) Не так ви увивались коло Євфросини, не так ви говорили до неї, щоб я вам пойняла віри. Ви зо мною говорите просто, а з Євфросиною говорили по-вченому, бо ви її любите.

Гострохвостий. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене святий хрест поб’є, нехай мене покарає братська богородиця! Ще не вірите?

Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канаві, в оцім болоті! Ще не вірите?

Нехай мене кожум’яцькі собаки загризуть! Щоб я до своєї хати не дійшов, щоб моя цилюрня згоріла цієї ночі, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще не вірите?

Оленка (тихо до себе). Боже мій, який він гарний! Я ще зроду не бачила нікого такого гарного, одколи бігаю з кошиком по Києву. Серце моє, серце моє бідне! Не вдержишся ти в грудях.

Гострохвостий. Ще не вірите?

Оленка. Я рада б вірити, та ви дуже розумні, як усі кажуть, а я дуже бідна й проста. Коли б я була багата, я б вам повірила.

Гострохвостий. Навіщо вам те дороге убрання, коли ваші очі, ваші брови красять вас лучче од Євфросининих золотих сережок. Виходьте до мене тихенько од матері сюди хоч щовечора. Добре?

Оленка. Як моя мати довідаються про те, битимуть ломакою так, що я не потраплю, куди втікати.

Гострохвостий. То скажіть своїй матері, що я буду сватати вас, що я буду женитись із вами. (Тихо.) Ой, страшна ж її мати! Ще як попаде мене в свої лапи, то витрясе з мене душу. (Оглядається на всі боки.)

Оленка. Чи вже ж тому правда? Хіба ж я вам рівня?

Гострохвостий. Оленко моя! Серце моє! (Обнімає її.) Я впаду отут серед шляху перед тобою на коліна, бо я люблю тебе.

Оленка (кладе йому руки на плечі і припадає на плече). Свириде Йвановичу! Я люблю вас, як ще нікого так не любила.

Горпина (шукає когось і придивляється до Оленки і Гострохвостого). Невже ж се моя Оленка обнімається і цілується з якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я її жду та жду! (До Оленки). Чи се ж тобі не стид та не сором обніматись з хлопцями? Та це Свирид Іванович! Та це Гострохвостий! То це той великорозумний, що дурить отого старого дурного Рябка та й його великорозумну Євфросину! От так-так! Сього я од вас уже не сподівалась! (Кидається до Оленки.) Чого ти тут стоїш із ним серед улиці? (Присікується.) А ти, поганко! Та в тебе ж ще на губах молоко не обсохло, а тобі вже з хлопцями цілуватись!

Гострохвостий. От і не обсохло. Зовсім вже обсохло!

Горпина (соваючи кулак під самий ніс Оленці). Постривай же ти, погана дівчино! Я тобі дома обірву оті патли на голові! Бери відра! Йди додому та зараз лягай спати. Щоб і твого духу тут ніколи не було! Щоб твоя нога тут не була! (Пхає Оленку; Оленка одходить з відрами й плаче.)

Гострохвостий. Мені здається, що пхати й бити дочку свою вам зовсім не приходиться...

Горпина. Цить, бо я тобі очі видеру! (Показує нігті.) Нащо ви зводите мою дитину з пуття? Га? Він думає, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бідними! То це ті великорозумні, що говорять по-написаному? Ти думаєш, що я така дурна, як Рябко, як Євфросина! Я за свою дочку готова очі видерти, готова тут галасу наробити на всю улицю!

Гострохвостий. Горпино Корніївно! Бога ради, не кричіть та послухайте, що я маю казати. (Тихо.) Оця горлата баба наробить такого крику, що й Євфросина почує. (Голосно.) Горпино Корніївно! Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче утекти.)

Горпина (доганяє, хапає його обома руками і кричить). Не пущу! Не втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небі! Не пущу! Дай мені одвіт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаєш Євфросину? Нащо вам здалася моя Оленка? (Гострохвостий пручається. Горпина кричить.) Не пручайтесь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!

Гострохвостий. Ой, пропав я! Їй-богу, репетує бісова баба так, що розбудить всю улицю. (Голосно.) Горпино Корніївно! бога ради, не кричіть! Я чесний чоловік! Я зроблю все, що ви скажете!

Горпина (кричить ще дужче). Поліція! В поліцію його! Я знаю вас, паничиків! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бідних дівчат. Ой божё! Певно, вже моя Оленка не вперве вибігла до сього проклятого брехуна, що вміє тільки по-письменному брехати. Ой, згубив же він мою єдину дитину! (Плаче.)

Гострохвостий. Їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам і присягаюсь, Горпино Корніївно, що вперве! Ви думаєте, що і в мене таки душі немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають всі печерські святі, нехай мене покриє лаврський великий дзвін, коли я брешу!

Горпина. Докажи! Докажи! Бо я не вірю твоєму одному слову. В твоїх словах нема правди. Твої слова — гнилі яблука! Божися! Присягайся! Іди до церкви, присягни перед богом!

Гострохвостий. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловіка, щоб йти серед ночі до церкви присягати.

Горпина. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину. Іж святу землю, то я повірю. На, їж! (Бере жменю землі.)

Гострохвостий (сміється). Хіба я вовк, щоб їв землю.

Горпина. Їж! На, їж, то повірю.

Гострохвостий (регочеться). Чи ви, Горпино Корніївно, при своєму умі? Батькові своєму понесіть, нехай покуштує, яка земля на смак.

Горпина. То він ще глузує над нами, бідними сиротами! Зводить з ума мою Оленку, ще й знущається над нами! Поліція! Поліція! В поліцію його, сибірного! В тюрму! В Сибір його! Там йому місце!

Гострохвостий (тихо). От здуріла баба зовсім. Наробить мені шкандалу на всі Кожум’яки, не можна буде завтра й очей людям показати. (Голосно.) Не кричіть, бо...

Горпина. Що бо? Га? Що то за бо?.. Кричу, бо маю право! Поліція! Квартальний! Десяцький! Сюди! В’яжіть його, беріть його!

Оленка. Мамо! Не зачіпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачіпайте!

Горпина. Щоб я його так пустила, піймавши на гарячому місці? Нізащо в світі! Нізащо! Не була б я Горпина Скавичиха, щоб я таки не постановила на своєму. Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно, не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка.

Гострохвостий. Ви на мене, Горпино Корніївно, і се й те, і сяк і так, і сякий і такий, а ви не знаєте, що я хочу сватати Оленку?

Горпина. Дуріть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу Євфросину, а нас, убогих, не піддурите.

Гострохвостий. Їй-богу, правду говорю вам... Ви мені не вірите? Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вірте мені, я чоловік чесний. І божусь і присягаюсь, що не піддурюю. Бодай я завтрішнього дня не діждав, бодай я завтра повісився на своїх ремінних пасах, в своїй хаті, коли ви мені не вірите. Щоб я вас піддурював? Я ходжу до Рябка так, як ходять знакомі до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корніївно! Чи можна ж рівняти Оленку до Євфросини? Подумайте ви.