На Кожум’яках

Іван Нечуй-Левицький

Гострохвостий. Я вам куплю золоті сережки!! Я вам ушкварю такі сережки, що перед ними і Євфросинині потемніють.

Оленка. Я вже звикла думати, що мені не доведеться носити золотих сережок. Мати не справляють і не пускають заробити...

Горпина. Як це ти говориш з матір’ю? Крутить язиком, неначе в пансійоні вчилась. Та я тобі...

Оленка. Е, годі, мамо!

Горпина. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе більше до Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.

Гострохвостий. Не сердьтесь, Горпино Корніївно! Не сердьтесь!..

Горпина. Цур тобі, пек тобі! Ти неначе собачої блекоти наїлась. (Виходить )

Гострохвостий (бере Оленку за руку). Оленко! Щастя моє! Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму вас за оці ручки щодня, щогодини!

Оленка. Втечу од матері, а таки буду виходити до вас. Вже мені так осточортіло бігати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що мені й світ немилий. Люди гуляють в неділю, в празник, а мені нема ні празника, ні неділі.

Гострохвостий. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселіше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на ваші брівки, на ваше личко...

Оленка. Як гляну я на ваші очі, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на світ божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як мені легко на душі! Я неначе вперше на віку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому.)

Гострохвостий (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сієї душі, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросинині кучерії! Тут моє кохання... та... (Голосно.) Красо моя! Серце моє! (Обнімає Оленку.)

Горпина (входить). Готуй лишень, Оленко, обід, бо вже куми йдуть справляти день мого святого янгола.

Гострохвостий (заглядає в вікно). Йдуть! Мабуть, сам бог їх несе на повітрі на крилах. Та й чимала ж череда суне!

Горпина. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються мене, простої, мого хліба й солі.

Гострохвостий. Я й сам не люблю тих, що цураються хліба й солі; я так не люблю таких гордих людей, що їм голови постинав би.

Міщанки. Добридень вам, Горпино Корніївно! З днем вашого янгола поздоровляємо вас! Дай вам боже, чого ви тільки забажаєте собі з неба! А вашій дочці пошли боже гарного жениха.

Горпина. Сідайте ж, щоб старости сідали в мене.

Гострохвостий (до гостей). Ой кумки мої, голубки мої, цокотушки мої! От пиріжки, так пиріжки у Горпини Корніївни! Недурно вас тут повнісінька хата! Знаєте й ви, де раки зимують!

Одна міщанка. Та й чи не жартливий же з біса оцей язикатий панич, та ще й гарний! Не зачіпайте нас, бо як причепимось усі, то мусите нам ставити могорича!

Гострохвостий. А зачіпайте мене! Я дуже люблю, як молодиці мене зачіпають... але тільки молоді, чорнобриві, такі, що тільки моргни, та й... гм...

Міщанки. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мішки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий і син вдався.

Горпина (до гостей, що стоять). Але чого ж оце ви стоїте? Сідайте ж у мене, будьте ласкаві. Сідайте, кумо! Сідайте, свахо! Сідайте, кумасю! Прошу покірно, кумко!

Гострохвостий. Та й кумів же в вас. Мабуть, ви перехрестили ввесь Київ.

Горпина (кричить у двері). Педоре! Педоре! А внось сюди столи! Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторніше балакати й пити.

Гострохвостий. От і я поможу. (Біжить і з Педорею вносять один стіл, потім другий і ставлять їх серед хати). Та повертайся, Педоре, так прудко, як я! Насилу волоче ноги!

Педоря. За вами похопишся! Не всім такі ніжки мати, які бог дав цапові.

Гострохвостий. Але в цій хаті язики! Зібрались з усіх Кожум’яків.

Одна міщанка. Ще й з Либеді прибули на поміч, хи-хи-хи!

Горпина. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе привезена невістка! Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.

Гострохвостий. Ой-ой! (Зітхає.) Ще й як заскучали без чарочки!

Горпина. Як я буду йти заміж, то візьму вас собі за свата.

Гострохвостий. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидіти на посаді.

Горпина (вдаривши кулак об кулак). Одже ж ніяк не переговориш оцього панича, ій-богу, не переговориш.

Гострохвостий. То покличте на поміч з десять кумів, то, може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи всі, бо я й знаю, скільки їх усіх у макітрі: п’ятдесят, ще й шість.

Міщанки. Ха-ха-ха! Їй-богу, знає, скільки пирогів у макітрі!

Педоря. Та тут панич лазили, як кіт, по горшках.

Горпина. Геть собі, йди до печі. Ще й вона! Вип’ємо ж по чарці за живих й за мертвих! (Наливає й п’є.) Щоб живим жити й не вмирати, а помершим, коли померли... ет... (махає порожньою чаркою).

Гострохвостий. Бодай не встали...

Всі. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову заходите! Оце так!

Горпина. Глядіть лишень, ви, великорозумні! Говоріть, та не проговорюйтесь! Мертві лежать на Щекавиці та нікому не шкодять, а живі часом дуже й дуже шкодять.

Гострохвостий (наливає чарку). Про мене, вип’ємо й за здоров’я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а нам горілка! (Випиває.)

Одна міщанка. Даруй же, господи, цей празник проводити, будущого року діждати.

Друга міщанка. Щоб ми діждали в доброму здоров’ї пити за куму й на будущий рік, як тепер п’ємо живенькі та здоровенькі.

Гострохвостий (наливає й приказує до чарки). А звідкіль ти? — З Ромна! — А білет є? — Нема. — В тюрму шельму! (Разом вливає чарку в рот. До однієї міщанки.) Чого ж ви сидите та не кидаєте в тюрму безбілетних бродяг?

Міщанка. Я не лихого роду.

Марта (входить з кошиком на руці). Добридень вам, Горпино Корніївно! Ой, вибачайте мені, кумцю-голубцю! Бігала з бубликами та трохи не пробігала ваших святих іменин. Насилу згадала!

Гострохвостий. А таки не пробігала, згадала.

Бублейниця. Авжеж! Чи то можна поминути хату моєї дорогої кумоньки. (Цілується тричі з Горпиною.) Поздоровляю ж вас, моє серце, з вашими іменинами. Дай вам боже з неба, чого вам треба, чого тільки ви просите в бога. Добридень вам, Оленко! (Цілується.) Добридень вам, сусідки! (Цілується з гістьми.)

Гострохвостий. А зо мною і не можна цілуватись? Коли цілуєтесь, то цілуйтесь зо всіма підряд.

Бублейниця. Хіба ж ви кума, щоб з вами цілуватись? А я оце забігала до сусіди та випила по чарці, а це з гостей та знов у гості!

Горпина. То й добре! Сідайте ж, будьте ласкаві!

Бублейниця. Еге! Де вже там сидіти! Мені аж танцювати хочеться, так весело було в сусіди!

Всі. То й танцюй, а ми подивимось!

Бублейниця (приспівує).

Уберусь я, молоденька, в новенькі сап’янці,
Та винесу бублички на базар уранці.
Бублички гарячі,
Бублички свіжі,
Бублички з маком,
Бублички з таком,
Бублички з яйцями!

Горпина (з чаркою). От люблю за веселий звичай! От люблю! (Цілується.) Сідайте ж.

Башмачниця Орина (входить з кошиком). Добридень вам, імениннице! Поздоровляю з іменинами! А я оце йду в лавку з черевиками та згадала, що в сій хаті сьогодня горілочку п’ють, та й забігла на часок. Нате й мене, нате й мій глек на капусту!

Горпина. Спасибі, моє серце! Спасибі, що згадала мене, стареньку куму.

Гострохвостий. Іще кума! Мабуть, у вас на всім світі нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Дніпрі греблю загатити й Чорторию закидати.

Горпина. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.

Гострохвостий. Нехай всохне; чорт його бери!

Башмачниця. Ой, як у вас весело та людно!

Дивітеся, чоловіки,
Які в мене черевики.
Це ж мені панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив.
А панчохи паніматка дала,
Щоб я гарна молодичка була.

Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарні в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!

Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив мені черевички,
Закаблучки не так.
Черевички невеличкі,
За цілого п’ятака,
А щоб же я, молоденька,
Вибивала тропака.

Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарні в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!

Горпина. Ой веселі ж мої іменини! (Бере чарку в руки.) Даруй же, боже, щоб мої іменини щороку були такі веселі. Кумо Меропіє, чом ти не п’єш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не присвятили тебе печерські ченці? Випий-бо, кумцю!

Meропія (бере чарку й одходить на перед сцени. Тихо). Ой лишечко моє! Ой гріх мій! Як же тут на Подолі грішно живуть! Що ж то скаже отець Модестій, як, борони боже, довідається про це гріховне гульбище?

Горпина. Випиваи-бо, кумо Меропіє! Не шепоти так довго над чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другі руки.

Меропія. Ой, боюся гріха! Спокушають мене куми.

Горпина. А ви, кумочко Магдалино, чого сумуєте? Чи не скучили за своїм Печерським? Випийте, прошу вас (Подає чарку.)

Магдалина (виходить на перед сцени з другого боку). Ой боже мій! Согрішила я, багато нагрішила!.. Що ж то скаже преподобний отець Пахомій, як довідається про се гріховне зборище!

Меропія (тихо). Що ж то скаже отець Модестій! Та він же накладе на мене покуту на місяць, як тільки признаюсь! Хіба не признаюсь: сама закаюсь пити...

Магдалина (тихо). Ой отче Пахоміє! Помолись за мене, грішну, бо не видержу. Куми спокушають, як ті чорти. Вип’ю та й признаюсь Пахомію. Що бог дасть, те й буде.