На Кожум’яках

Іван Нечуй-Левицький

Горпина. О, вже що правда, то правда. Моя Оленка... (До Оленки.) Геть одійди... (До Гострохвостого.) Як гляну на базарі на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що між нашими міщанками, але між тими баринями, що вештаються по базарі. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! І біс її зна, в кого вона вдалась.

Гострохвостий. Авжеж не в вас... В неї голосок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашім шевськім хорі у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!

Горпина. Ну й прирівняв.

Гострохвостий. Так я незабаром до вас і на заручини.

Горпина. Про мене, й просимо; тільки, здається, у вас ні за собою, ні перед собою... так, як і в нас. Тільки й добра, що бритви та язик у роті, як бритва.

Гострохвостий. Не думайте так, Горпино Корніївно! В мене, ви самі знаєте, і Оленка знає, своя цилюрня...

Горпина. Мабуть, тільки що цилюрня. Та вже бог із вами. Коли вам моя Оленка сподобалася, то й приходьте до мене в гості. В мене швидко будуть гості, бо я в четвер іменинниця; обіцялись і напрошувались таки самі мої куми з Кожум’як, з Старого Києва і навіть Печерська. Для кумів я вже не пожалію хліба-солі.

Гострохвостий. То буде пир на ввесь мир.

Горпина. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як ваші бритви.

Гострохвостий. Добре-добре. (Тихо.) Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навіть пану Гострохвостому оці відра занести до хати. (Голосно.) Візьму ж я відра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере відра на плечі і крекче. Тихо.) Ой, обшмульгаю ж я собі плечі! Се надибав лихо кожум’яцьке! Коли б ще яка чортяка не вгляділа та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.

Хлопче молодче, який ти ледащо,
Задумав женитись, сам не знаєш нащо;
Будеш гірко плакать, долю проклинати,
І кулаками сльози утирати!

Горпина. От таки й Горпина Скавичиха діждалась, що її дочці Оленці такі паничі носять відра з водою!

Гострохвостий (входить). Нема нікого. Що це за диво! Де се вони подівались? А казала вчора Скавичиха, що в неї буде пир на ввесь мир... Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачні пироги. (Ходить по хаті й нюхає.) Їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечко. (Нюхає кругом стін.) От уже наділив мене бог своїми дарами: окрім розуму доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де! (Знаходить пічурку, одслоняє заслонку.) Ось де вони! Повнісінька макітра! Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапає два пироги в обидві руки і їсть. З пекарні чуть голос Педорі.)

Педоря (з пекарні). А хто там? А кота! А тпрус, псявіро! Простягає пироги. (Вбігає і розставляє руки.)

Гострохвостий. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобі пиріжка! А то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.

Педоря. Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?

Гострохвостий (запихаючись пирогами). Потривай, бо пельку заткнув начинкою... А як тебе звуть?

Педоря. Кого вам треба? Хто ви такий?

Гострохвостий. А як тебе звуть?

Педоря. Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога.) Оце лишенько! Було шістдесят пирогів. Сама хазяйка полічила. Скажуть, що я поїла... (Кричить у вікно.) Тітко Горпино, тітко! Було шістдесят пирогів, а теперечки тільки п’ятдесят вісім. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й узяло два пироги. (Гострохвостий бере знов два пироги. Педоря кидається до його, однімає макітру.) Оце якась московська пеня вшелепалась у хату! Геть же! Не беріть, бо пироги лічені! Тітко Горпино! Вже тільки п’ятдесят шість...

Гострохвостий. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й женихається.)

Педоря. Та Педоря! Одчепіться од мене та не зачіпайте пирогів.

Гострохвостий. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе непогана! А признайся, чи багато тітка Горпина понапікала та понаварювала?

Педоря. А вам нащо?

Гострохвостий. На те, що треба. Чи й запіканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?

Педоря. Оце вже й біс його видав так робити. Щось улізло у хату, поїло пироги, ще й горілку вип’є, а на моїй шиї все те окошиться. Тітко Горпино! Та йдіть-бо сюди!

Гострохвостий (п’є горілку нахильці з пляшки). Та потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свій чоловік в сім дому.

Педоря. Та й своїм не припадає горшки дерти. Поліз по горшках, наче котяка. (Виходить.)

Горпина (входить). Хто тут уліз у хату? Чого це Педоря репетує? Чи це ви, Свириде Івановичу?

Гострохвостий. Це я, мамо! Добридень вам в вашій господі. Поздоровляю вас з сьогоднішнім днем, з святими вашими іменинами та й з пирогами. (Кидається до Горпини й цілується з нею.) Дай вам господи щастя, й здоров’я, й чого ви тільки просите в бога!

Горпина. Та годі, годі! Як була я молодиця, цілували мене в лиця, а тепер... Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас і не сподівалась; думала, що випустила вас з рук, так і навіки втеряла.

Гострохвостий. Погано робили, коли так думали. А я покинув своє діло, а до вас таки приблудився, ще й пирогів ваших покуштував. Тут ваша Педоря незгірше вас, трохи мені не провалила ганчіркою голови!

Горпина. О, Педоря зубата! Сідайте ж, будьте ласкаві, коли ви зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаємо любенько.

Гострохвостий. А от я й прийшов. А ви ж мені вчора не вірили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других наших паничів. Ні, Горпино Корніївно! Свирид Йванович не з таківських. Не на те в мене розуму багато в голові, щоб дурити дівчат.

Горпина. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте мені, старій бабі. Я, бачте, чула, як ви увивались коло моєї небоги Євфросини, та вже собі інакше міркувала...

Гострохвостий. Горпино Корніївно! Хіба ж я сліпий? Хіба ж мені баньки більма засліпили? Хіба ж я не бачу, що таке Євфросина, а що таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви, Горпино Корніївно!

Горпииа. Коли вже ви прийшли до мене з чесним словом, то й мені нічого таїтись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала Євфросину десятою улицею. Дарма, що вона мені доводиться небога. Тільки я в хату до їх, вона вже задере до стелі носа та й нюхає сволоки (передразнює), взявшись у боки: «Тітко! Од вас гнилицями тхне». Куди ж пак, який делікатний носичок причепив господь до пики!

Гострохвостий. О, що носичок, то носичок!! Певно, не такий, як у Оленки.

Горпина. Такі носички, як у Євфросини, тільки коло байдаків. Мабуть, у тих паничів баньки на потилиці, що не бачать її носичка. Якби я оцими своїми руками взяла Євфросину, я б їй утерла того носа! Я б її приборкала.

Гострохвостий. Вірю вам, вірю, Горпино Корніївно! (Тихо.) Чи не бісової ж п’яти баба! А що, як Євфросина скинулась на цю свою тіточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой, мій милий боже! (Зітхає. Голосно.) А я прийшов до вас, Горпино Корніївно...

Горпина. Щоб пирогів наїстись?

Гострохвостий. Борони боже!! Що це з вами! Я прийшов сватати Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.

Горпина. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо маю свої норови й примхи.

Гострохвостий. То одженіть їх чи свяченою водою, чи кропилом або чим там треба.

Горпина. Еге! Бабські норови не чоловічі: не сплоха одженеш і кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?

Гострохвостий. Ой Горпино Корніївно, Горпино Корніївно! Чи вже ж вам од бога не гріх? Чи вже ж ви мені й досі не ймете віри? Але ж ваша дочка Оленка... то ж краса на ввесь Київ. (Тихо.) Коли б прийшла, хоч подивився б на ті оченята!

Горпина. Мою Оленку не гріх хвалити своїй матері. Тільки, бачте, раз те, що тепер паничі дурять молодих наших міщанок, а друге те, що в вас, здається, ні перед собою, ні за собою! Еге так?

Гострохвостий. А чи ви ж лазили в мої кишені? А що, як там так і забряжчать карбованці?

Горпина. Карбованці чи забряжчать, чи ні, а п’ятаки, може, й забряжчать.

Горпина. Де це ти в гаспида так барилась? Ти не знаєш, що тебе тут дуже треба.

Гострохвостий (йде назустріч Оленці). Мій вам низенький поклін і шанування! Де се ви так забарились? (Подає Оленці руку.)

Оленка. Добридень вам.

Гострохвостий. Доброго здоров’ячка, доброго здоров’ячка. Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Мені здається, що я слухаю найкращих дискантів у концерті у семінарії, як зачую ваш голосок.

Горпина. Та й уміє ж тобі прикласти й приказати — незгірше, як наша Євфросина. Ще й недавно познакомились з Євфросиною, а вже перейняли од неї язичка...

Гострохвостий. То ще невідомо, хто од кого перейняв язичка. (Гордо.) Вміємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика. Маємо доволі й свого.

Оленка. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите на вербі груші, а на осиці кислиці.

Горпина. А це що? Це так матері? Це вже й ти, мабуть, учора позичила язичка у Євфросини? Гляди лишень мені! Ще ти в моїй господі; я ще тобі втру носа...

Гострохвостий. Не встигнете, Горпино Корніївно, втерти носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнім ротом, не з пустими словами, а з словом розумним і вченим. Ви мені не йняли віри вчора ввечері, а от я і справдив своє слово; бо моє слово, слово Свирида Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до вас свататись.

Оленка. То ви покинете Євфросину?

Гострохвостий. Нехай вона сниться кому іншому, тільки не мені. (Бере Оленку за руку.) Я тільки вас ніколи не покину. (Тихо.) Коли б чорт виніс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Які ж у неї очі! Так і печуть, так і голять, як аглицькі бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дівчиною.

Оленка. А я думала, що ви глузуєте з мене.

Гострохвостий. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, ніж я маю жити без вас.

Оленка. Ой, яка я щаслива! Я ніколи не була така щаслива в матері.

Горпина. Оце! А чого ж тобі ще треба було в матері? Оце так! Ще не встигла винести ноги за мій поріг, а вже нахваляється.

Гострохвостий. Хоч не винесла ноги за поріг, та швидко зовсім винесе.

Горпина. Куди ж пак! Стане великою панею!

Гострохвостий. А чом би пак і не панею? Та я вберу Оленку так, що їй позавидує не тільки що Євфросина, але найбагатіша купчиха! Я почеплю їй на голову такого капелюха з білими стрічками, таку коафюру, що вам і не снилося ніколи.

Оленка. Лучче з червоними стрічками. Яка там краса в білих стрічках: і сорочка біла, і капелюш білий, і стрічки білі.

Гострохвостий. І ваше личко біле. А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку!

Оленка. Я про шовкові сукні ніколи й не думала! Вони мені ніколи й не снились!