ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ
Всі криниці в целофанових капшуках,
Всі колодязі затушковані
Питали одне-однісіньке:
Де знайти кілометри целофану
На рукотворне Київське море
Чи бодай на Десну зачаровану,
З якої Київ п’є воду?!
СОЛОВЕЙ-РОЗБІЙНИК
1
— Марія, Марія... Та Марія не та.
Та зродила Христа,
ця — анцихриста!..
Як почула вона, то вся похолола,
І треба ж таке почуть від людей...
Світу не бачила вже довкола...
Куди ж її доля тепер заведе?!
Отож всі заслони вона обминула,
Пішла по старих партизанських стежках,
До хати вернула. І в хаті заснула.
І снився найстарший їй син попервах.
Він все це вигадав. Станцію й атом.
Вночі аж світилась його голова,
Не був він на кучері завжди багатим —
Багатим він був на нелюдські дива.
Світилася лисина дуже вже лячно,
Хоч син, та боялась його, мов біди:
Дуже вже твердо він йшов і обачно,
Аж страшно було від твердої ходи.
Приїхав до матері якось по рибу
(Тому й на корові його кирзаки!),
І двері його впізнавали по рипу —
Безсонний такий і затятий такий.
— Зробимо, мамо, тут станцію чисту,
Місто зведем, де полин та буркун. —
Свистів, як проклятий. І, мабуть, по свисту
Сусіди прозвали: — Маріїн свистун...
2
В Прип’яті порожній Соловей-Розбійник,
Як вибійник ночі, сам-один живе.
Він не мрець-покійник і не чародійник,
Він живе, і тьохкає, і за душу рве.
Ось дозиметристи сплять в наметі чуйному.
Соловей-Розбійник раптом загримить —
І у світі дивному, і у світі чулому
Солов’єм розстріляна божевільна мить.
Його ловить армія, й лисі академіки,
І японські роботи, і япономать —
Всі стратеги й тактики у вогні полеміки
В саркофаг намірились Солов’я впіймать.
Альфа, бета з гамою — невидимі промені,
І він теж невидихмий — Лисий Соловей,
Ще в походах Ігоря його крила стомлені,
Дивляться ж безоднями молодих очей.
МАТИ І «ХРИСТОПРОДАВЦІ»
...Тепер на зміну нехай і поодинокого мародерства звичайного прийшло вишукане, інтелектуальне: шукають предмети старовини, найчастіше — ікони...
А. Михайленко.
Корені і пам’ять Зони...
МАТЕРИНСЬКА ПІСНЯ
З ЧОЛОВІЧОЇ ДУШІ
Не дітись, не дітись мені від вогню!
О ноче, ночуй мене! Днюй мене, дню!
Куди не піду я, мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний.
Пекучий, палаючий — на всі небеса,
І падає з нього вогненна роса,
Бо небо роздерто, і думи роздерті,
Три чисниці, може, лишились до смерті,
Той огненний хрест, а на ньому і в нім
Палає мій син у кільці вогнянім,
Бо атомні цвяхи засаджено в руки,
Бо губи горять од пекельної муки...
Лиш я намагаюсь до нього іти,
Тікає він геть в несусвітні світи,
Лиш я намагаюся вирвати сина,
Де мучить його вогняна хуртовина,
Я прагну до нього — він прагне до мене,
І котиться німбом те коло вогненне...
Тоді я тікаю від нього — і він
За мною женеться хрестом навздогін.
Куди не ступлю я, мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний,
Клекоче, стукоче у дивні копита,
Дорога роз’юшена слізьми побита,
Пробита, цвяхована тяжко слізьми...
На вічній дорозі розіп’яті ми...
ТРАКТОРИСТКА
На горі горить реактор —
Під горою оре трактор...
Із сучасного фольклору
|
