Реклама на сайте Связаться с нами
Твори видатних українських письменників

Чорнобильська Мадонна

Іван Драч

(Поема)

На главную
Твори видатних українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
Творчість Івана Драча
БАНКЕТ В ПОРУ СНІДу, АБО СКІФСЬКА МАДОННА
1
На рукотворному морі Серед зеленої ропи, Наче келихи вічності, Цокнулись черепи... На рукотворному Кременчуцькому морі, Яке я теж колись оспівав Студентським голоском недолугим У свій мідний Солдатський кларнет, Наслідуючи звитяжну Довженкову Золоту Генеральську Трубу, На рукотворному Кременчуцькому морі, Яке високо розхвилювалось над цвинтарями, Цокнулись білих два черепи. Один череп та й Хмельницького Богдана, Другий череп та й Сірка затятого Івана: — Це ти, Богдане? А казали, що ти згорів? — Це ти, Іване? Як ти шлюзом сюди забрів?! — На рукотворному морі Серед зеленої ропи, Наче дві білі чари, Цокнулись черепи... Аж тут будівельники З Чигиринської АЕС, Не чайка у кожного, А лютий «Прогрес», Не байдики били, А рибу ловили, Шпурляли блешню З усієї сили — На спінінг по черепу Упіймали І здивувались! А вам цього мало?! Як вам цього мало, То ще не кінець. Як хлопці-молодці, То кожен молодець, На ніс «Прогреса» Вчепили по черепу, Як годиться кожному Самогоночерпу. Серед тої зеленої Рукотворної корости Мчали по морю Піратські ростри, Понад всі закидушки І вудочки донки Летіли скажено Навперегонки... На рукотворному морі, Серед зеленої ропи, Куди ви мчите так, Мої черепи?! — Ти, пане Богдане, Так літав коли-небудь? — Нічого, Іване, Попадемо на небо!.. — Та попали на юшку, Де хлопці-орли Багаття вербове До хмар розвели. Скільки їх з’їхалось, Звідки взялося? Із Подніпров’я, Із Понадросся, Де сини хліборобські, А де вже онуки, А де уже правнуки, Сплелися за руки І ходять у танці Навколо вогню. Чи я все це бачу?! Чи, може, я сню?! Куди ти там сниш, Коли люто пече, Тобі — гаряче, І мені — гаряче... В багатті стоїть Скіфська мадонна. Дитя кам’яне Хоче вийти із лона, Та мати замкнула Руками живіт, Не хоче дитину Пустити у світ. — Може, розродиться? — Регіт стоїть І пробивається В пекло століть. — Підсмажимо бабу! — Кричить внучка ротата... Чом так всіх вабить Вогонь Герострата? Чом руйнівний Так шаліє азарт І видно по ньому — Хто чого варт?! — Бабо, роди! — Кричать голі нащадки. Танцюють, рачкують, Хто просто, хто задки. Партнери сідлають Голих дівок — З жаху тікає Останній вовк... Голі дівки осідлали партнера. Все поїдає Вогонь-ненажера. — Ти щось таке бачив, Пане Богдане?! — Попали ми в пекло, Тримайся, Іване!.. — Та скіфка не родить. Вже чорна стоїть. Дим лютий валує. Вже зоряна сіть У небі з’явилась. Вже місяць з-за хмар Сонцем козацьким Зорить на пожар. Та баба затято Стоїть у вогні... Не видно тобі? Зате видно мені! — Зараз ти, суко, Розродишся враз! — Шаліє чи сказ, Чи шалений екстаз, Та наші рибалки Вже шини несуть, Навіть для скіфів Пекельна в них суть. Шини — на бабу. Бензином полили. Кострище із гуми Ще раз підпалили — І заревло, завирувало, загоготіло — І кам’яне розверзлося тіло, І розродився порепаний міф, І вийшов на волю розлючений скіф, Щоб наволоч голу стріляти із лука...
2

Раптом розчинилися двері у Чигирині, у міліції: голий хлопчина зі стрілою у спині, з п’яним жахом у голосі розповідає про щось несусвітенне, єдине, що розібрали:

— Скіфи!


Коли приїхала міліція, дивне побоїще відкрилося перед очима: всі голі гульвіси були прохромлені стрілами, два біли черепи стриміли на човнах, чорна порепана скіфська баба плакала чорними слізьми і не давала достріляти своєму синові останню пару, яка була зайнята своїм. Сходило сонце, а з кущів долунювало і старе, і сьогочасне водночас:

— Сонце моє, чи не боїшся СНІДу ти?! —

І повлягалися голі... снідати...

ЧОРНОБИЛЬ ПО-МІЛАНСЬКИ
Дипломатам роботи по зав’язку — Щодня викидають з подвір’я За чорні стрілчасті ґрати Дебелу капусту, як сизі ядра. Демонстранти приносять її щодня І завчено кидають, як спортсмени, У подвір’я нашого консульства, Щоб знала «імперія зла». Радіація в сизій капусті, У цвітній, у петрушці, у моркві... Зручно як закидати фермерам Перележані ядра головок. Натреновані гуманісти Прив’язали корову-помсту, Чорно-білу тільну корову До чорних стрілчастих ґрат. Не давала корова спати Навіть звичному персоналу, А жінки її наші жаліли, Напували нещасну з відра. Корова затято мукала, День і ніч ремигала надсадно І жахала набряклим вим’ям — Тяжко їй далась демонстрація. А потім взяла й отелилась, Спородила ловкеньке телятко. Чорно-білий бичок звівсь на ноги — Назвали його Чорнобилем. Дивилось теля на цей світ Дуже юно й незрозуміло. З двох сторін підходили діти І давали поссати пальчика. Соромно стало дорослим — Одв’язали корову з телям, У критий фургон завели І на ферму відправили.