БАНКЕТ В ПОРУ СНІДу,
АБО
СКІФСЬКА МАДОННА
1
На рукотворному морі
Серед зеленої ропи,
Наче келихи вічності,
Цокнулись черепи...
На рукотворному
Кременчуцькому морі,
Яке я теж колись оспівав
Студентським голоском
недолугим
У свій мідний
Солдатський кларнет,
Наслідуючи звитяжну
Довженкову Золоту Генеральську
Трубу,
На рукотворному Кременчуцькому морі,
Яке високо розхвилювалось
над цвинтарями,
Цокнулись білих два черепи.
Один череп та й
Хмельницького Богдана,
Другий череп та й
Сірка затятого Івана:
— Це ти, Богдане?
А казали, що ти згорів?
— Це ти, Іване?
Як ти шлюзом сюди забрів?! —
На рукотворному морі
Серед зеленої ропи,
Наче дві білі чари,
Цокнулись черепи...
Аж тут будівельники
З Чигиринської АЕС,
Не чайка у кожного,
А лютий «Прогрес»,
Не байдики били,
А рибу ловили,
Шпурляли блешню
З усієї сили —
На спінінг по черепу
Упіймали
І здивувались!
А вам цього мало?!
Як вам цього мало,
То ще не кінець.
Як хлопці-молодці,
То кожен молодець,
На ніс «Прогреса»
Вчепили по черепу,
Як годиться кожному
Самогоночерпу.
Серед тої зеленої
Рукотворної корости
Мчали по морю
Піратські ростри,
Понад всі закидушки
І вудочки донки
Летіли скажено
Навперегонки...
На рукотворному морі,
Серед зеленої ропи,
Куди ви мчите так,
Мої черепи?!
— Ти, пане Богдане,
Так літав коли-небудь?
— Нічого, Іване,
Попадемо на небо!.. —
Та попали на юшку,
Де хлопці-орли
Багаття вербове
До хмар розвели.
Скільки їх з’їхалось,
Звідки взялося?
Із Подніпров’я,
Із Понадросся,
Де сини хліборобські,
А де вже онуки,
А де уже правнуки,
Сплелися за руки
І ходять у танці
Навколо вогню.
Чи я все це бачу?!
Чи, може, я сню?!
Куди ти там сниш,
Коли люто пече,
Тобі — гаряче,
І мені — гаряче...
В багатті стоїть
Скіфська мадонна.
Дитя кам’яне
Хоче вийти із лона,
Та мати замкнула
Руками живіт,
Не хоче дитину
Пустити у світ.
— Може, розродиться? —
Регіт стоїть
І пробивається
В пекло століть.
— Підсмажимо бабу! —
Кричить внучка ротата...
Чом так всіх вабить
Вогонь Герострата?
Чом руйнівний
Так шаліє азарт
І видно по ньому —
Хто чого варт?!
— Бабо, роди! —
Кричать голі нащадки.
Танцюють, рачкують,
Хто просто, хто задки.
Партнери сідлають
Голих дівок —
З жаху тікає
Останній вовк...
Голі дівки осідлали партнера.
Все поїдає
Вогонь-ненажера.
— Ти щось таке бачив,
Пане Богдане?!
— Попали ми в пекло,
Тримайся, Іване!.. —
Та скіфка не родить.
Вже чорна стоїть.
Дим лютий валує.
Вже зоряна сіть
У небі з’явилась.
Вже місяць з-за хмар
Сонцем козацьким
Зорить на пожар.
Та баба затято
Стоїть у вогні...
Не видно тобі?
Зате видно мені!
— Зараз ти, суко,
Розродишся враз! —
Шаліє чи сказ,
Чи шалений екстаз,
Та наші рибалки
Вже шини несуть,
Навіть для скіфів
Пекельна в них суть.
Шини — на бабу.
Бензином полили.
Кострище із гуми
Ще раз підпалили —
І заревло,
завирувало,
загоготіло —
І кам’яне розверзлося тіло,
І розродився порепаний міф,
І вийшов на волю розлючений скіф,
Щоб наволоч голу стріляти із лука...
2
|
Раптом розчинилися двері у Чигирині, у міліції: голий хлопчина зі стрілою у спині, з п’яним жахом у голосі розповідає про щось несусвітенне, єдине, що розібрали:
— Скіфи!
Коли приїхала міліція, дивне побоїще відкрилося перед очима: всі голі гульвіси були прохромлені стрілами, два біли черепи стриміли на човнах, чорна порепана скіфська баба плакала чорними слізьми і не давала достріляти своєму синові останню пару, яка була зайнята своїм. Сходило сонце, а з кущів долунювало і старе, і сьогочасне водночас:
— Сонце моє, чи не боїшся СНІДу ти?! —
І повлягалися голі... снідати...
ЧОРНОБИЛЬ ПО-МІЛАНСЬКИ
Дипломатам роботи по зав’язку —
Щодня викидають з подвір’я
За чорні стрілчасті ґрати
Дебелу капусту, як сизі ядра.
Демонстранти приносять її щодня
І завчено кидають, як спортсмени,
У подвір’я нашого консульства,
Щоб знала «імперія зла».
Радіація в сизій капусті,
У цвітній, у петрушці, у моркві...
Зручно як закидати фермерам
Перележані ядра головок.
Натреновані гуманісти
Прив’язали корову-помсту,
Чорно-білу тільну корову
До чорних стрілчастих ґрат.
Не давала корова спати
Навіть звичному персоналу,
А жінки її наші жаліли,
Напували нещасну з відра.
Корова затято мукала,
День і ніч ремигала надсадно
І жахала набряклим вим’ям —
Тяжко їй далась демонстрація.
А потім взяла й отелилась,
Спородила ловкеньке телятко.
Чорно-білий бичок звівсь на ноги —
Назвали його Чорнобилем.
Дивилось теля на цей світ
Дуже юно й незрозуміло.
З двох сторін підходили діти
І давали поссати пальчика.
Соромно стало дорослим —
Одв’язали корову з телям,
У критий фургон завели
І на ферму відправили.
|
|
|
