|
Іван Франко
Украдене щастя (скорочено)
|
ЯВА П'ЯТА
Жандарм і Анна. Жандарм (по їх відході хвилю мовчить, стоячи недвижно серед хати напротив Анни, яка стоїть коло вигаслої печі.[...]). Анно! [...] Сюда ходи! [...] Гляди мені в очі! Анна (підводить голову, глядить на нього з невисказаною тривогою і опускає очі). Михайле! Михайле! Не муч мене! Не можу я глядіти на тебе! Ти такий страшний! Жандарм. Дурна! Чого тобі боятися? Для злодіїв, розбійників я можу бути страшний, се моя служба. [...] Анна. Але ж він нічого не винен, Михайле! Що ти наговорив на нього? Клянусь тобі, він не винен! [...] Він такий добрий, він хробака дармо не розтопче, не то щоб чоловіка вбив! Жандарм. А мене вбив! Мене зробив нещасливим! [...] (Бере її за плечі і вдавлюється їй в очі.) А ти ще гарна, молода, свіжа. Анно, любиш мене? Анна (тремтить). Михайле, пусти мене! [...] Ні, ні, не люблю! Ти страшний! [...] Жандарм (грізно). Гляди мені в очі, чуєш? (Анна дивиться йому в очі.) Скажи тепер, любиш мене? [...] Анна. Люблю. Жандарм. Пам'ятай же. І будеш моєю? Стій просто, не трясись! Знай, що від мене не втечеш! О, я не такий, щоб тебе пустити з рук! Раз мені щастя всміхнулося по тільких роках, то вже я тепер не випущу його! Зубами в нього ввіп'юся, а не випущу. Говори, будеш моєю? Анна. Ради Бога, Михайле! Не говори сього! Я шлюбна жінка! Я присягала. Гріх мені таке слухати, гріх подумати про таке! Жандарм. А не гріх було дати мені слово, а потому вийти за другого? Не гріх украсти моє щастя? Анна. І моє вкрадено, голубе мій! І моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано! [...] А ти ще дорізати мене хочеш! Жандарм. Дарма, дурне говориш! Коли се правда, що кажеш, то будь моєю! На злість тим, що нас розлучили. Наперекір тим, що вкрали наше щастя. Ми його відокрадімо, наше щастя! Анна. Бог нас покарає, Бог! [...] Жандарм. Так хочеш бути щасливою? Анна. Хочу. Жандарм. Хоч би те щастя було лиш день, година, одна хвилина. Анна. Хочу. Жандарм. Так будеш моєю? Анна. Буду. [...]
ЯВА ШОСТА
Ті самі і Микола скований, війт іселянин. Жандарм. Ну, що ж, війте, найшли що підозреного? Війт. Нічогісінько, пане шандаре. Тілько на санях двох лещетів нема, а на третім троха кров'ю замазано. Жандарм. Ага, се також важне. (Записує в книжці.) Ну, а тепер ведіть його. [...] Микола. Господи! Що се зо мною діється? За що на мене така кара тяженька? [...] Анно! Анна (мов остовпіла). Чого тобі, Миколо? Микола. У тебе чиста душа, невинна... Молись Богу, щоб швидко й моя невинність виявилася. Анна. Чиста душа... А хіба ж твоя менше чиста? Микола. А господарства пильнуй! Небагато у нас тої мізерії є, то щоб і те не пропало. А на адукатів не траться, щоби мене боронили. Маю в Бозі надію, що й без них мене отець милосердний із того нещастя вийме. [...]
(Цілує Анну і виходить, за ним жандарм, війт і ін. Анна по його відході хоче кинутися до дверей і зупиняється, хапає себе за голову, відтак ламає руки.)
Анна. От тобі й ангели Божі понад хатою перелетіли!
Заслона спадає.
ДІЯ ТРЕТЯ Місце перед коршмою. З правого боку сільська дорога, з лівого високий пліт, у глибині сцени коршма з широкою, отвореною брамою. Під коршмою ослони, коло плота грубі дерев'яні колоди, на яких можна сидіти.
ЯВА ПЕРША
Три дівчини виходять із коршми, по-недільному вбрані. Перша дівчина. Живенько [...] скликайте парубків! Буде музика. Біжіть! [...] Друга дівчина. Ба, а війт позволив? [...] Перша дівчина. Та, видно, позволив, коли Шльома каже.
ЯВА ДРУГА
Війт і дівчата. Війт (надходить улицею і завертає до коршми, зачув їх слова). Ага, ви вже про музику! Не позволив війт, не позволив і не позволить ніяким світом. [...] Перша дівчина. Не слухайте, сестриці! Біжіть живенько! Коли Шльома казав, що буде, то вже певно буде! (Беруться за руки і, сміючись, вибігають.) Війт. Ах ти, сороко траскітлива! То в тебе Шльомине слово старше, ніж моє? [...] (Грозить на неї костуром, [...] іде до коршми.)
ЯВА ТРЕТЯ
Настя і ще дві жінки виходять із коршми. Настя. Та куди ви, кумо? [...] Ось посідаймо тут на колоді.[...] Друга жінка. Та й справді сядьмо. Нікуди нам квапитися. [...] (Сідають.) Перша жінка. То кажеш, кумо Насте, що з Миколою зле? Настя. [...] Кажуть, що його таки вішати будуть. [...] Микола мовчить, як заклятий, не хоче видати спільників. [...] Друга жінка. Ну, а що ж його жінка? От іще бідна! Така молода, така красна і з такого роду славного! Адже про її вітця по всіх селах слава йшла. Перший богач був на весь повіт! [...] Настя. Ой кумонько! Не знаєте ви, що то за жінка. [...] Остатна! [...] Знаєте, з ким собі заходить? З шандаром. З тим самим, що її чоловіка до криміналу завдав.[...] Вона здавна з ним любилася, ще дівкою бувши. Він з того села, що й вона. А її брати силою видали за Миколу. [...] Він у неї два рази щотижня ніч ночує. Смерком приходить, досвіта відходить. Він, бачите, нібито за Миколовими спільниками пошукує.[...]
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Анна, жінки і Настя. Під час тої розмови сцена звільна заповняється парубками і дівчатами. Вони стоять купками, гуторять, сміються. Старші жінки і чоловіки одні проходять улицею, другі заходять у коршму або виходять із неї. Анна (входить одягнена no-недільному, оглядається боязно і наближується до сидячих жінок). Слава Ісусу Христу. [...] А не було тут?.. (Уриває і озирається.) Друга жінка. Ви за своїм чоловіком озираєтеся? Ні, не було його тут. [...] |