|
Іван Франко
Украдене щастя (скорочено)
|
Настя (з ущипливим докором). А ми тут власне про нього згадували, кумо Анно, чуєте? Кажуть, що він дуже слабий. [...] Та вішати його мають. Анна (відповідає також ущипливо). Вішати? [...] Як завинив, то нехай покутує.[...] (Відходить на вулицю і щезає).
ЯВА П'ЯТА
Ті самі без Анни. Парубків і дівчат сходиться більше. Гомін. Перша жінка. Огидниця! [...] Настя. Без серця вона! [...] Перша жінка. Цікава я, за ким вона тут тукала? Настя. Та за ним, за своїм шандаром. [...] Вона, певно, ждала на нього в хаті, а не можучи діждатися, пішла за ним по селі шукати. Друга жінка. Ну, сього би вже було забагато. Хіба би весь стид загубила. Настя. А ви думаєте, що не загубила? [...] Вона тут іще з ним і танцювати буде. [...]
ЯВА ШОСТА
Ті самі, музики, потім війт. Гомін серед молодіжі. Музики йдуть! Музики! Ладьте місце для музик! [...] Війт (виходить із коршми, грізно). А тут що? (Побачивши музику.) А ви що тут робите? Хто вам позволив? Музики (встають, знімають шапки, скрипник говорить). Пане начальнику, нас закликали. Ми люди зарібні. Не наше діло питати дозволу. Нас закликали, казали, що можна. [...] Війт. Не позволяю! Не можна.
ЯВА СЬОМА
Ті самі і Шльома. Шльома (вибігає з коршми з фляшкою і чаркою). Як то не можна? Чому не можна? (До парубків.) Ні, ні, не бійтеся, пан начальник жартують. Чому би не було можна? (Наливає чарку.) Ну, пане начальнику, дай вам Боже здоровля! Війт. Ні, Шльомо, раз тобі сказано, що не можна, то не можна. Я випити вип'ю, бо щось мене в трунку млоїть (п'є), і заплачу тобі, але танців, ані музики мені не сміє бути. Шльома. Але ж, пане начальнику, ви не маєте права мені заказувати. Се мій заробок. [...] У мене є цісарський патент. З печаткою! Ось дивіть! (Витягає з-за пазухи папір, зложений удесятеро, і подає його війтові.) Війт (незручно розвиваючи папір, обзирає його на різні боки, очевидно, не вміючи читати, а відтак віддає жидові). Га, коли так, коли маєш патент, то інша річ. То вже не моя власть. Шльома. А видите? Чи я не казав, що музика буде? [...]
ЯВА ВОСЬМА
Ті самі без війта і Шльоми. Юрба розступається, прочищуючи місце посередині. Старші чоловіки і жінки засідають то коло музик, то попід стіною на ослонах, то на колодах. Діти вилазять на пліт. Парубки і дівчата у дві лави стоять довкола. Музика зачинає грати. Один парубок. Гей, погуляймо нині! Нехай лихо сміється! Ану, музики, коломийки! Та такої вріжте дрібної, аби аж жижки трусилися!
Музики грають коломийки, кілька пар танцює. По якімсь часі музики уривають, танцюючі стають.
Гомін. Шандар! Шандар! Той, що Миколу до криміналу завдав! (Усі стихають, на лицях видко неспокій, а навіть острах.)
ЯВА ДЕВ'ЯТА
Ті самі, жандарм і Анна. Жандарм (тягне Анну за руку). Але ходи ж бо, ходи! Чого тобі ониматися! Анна. Бійся Бога, Михайле! Пусти мене! Ади, люди ззираються. Жандарм. Ну, то що, що ззираються? Кому цікаво, нехай дивиться. А мене то що обходить? Я з людського диву не буду ні ситий, ні голоден. Анна. Але стидно. Лице лупається. Шепчуть, пальцями показують. Жандарм (грізно дивиться на неї). Анно, я думав, що ти розумна жінка, а ти все ще дурниці плетеш. Після того, що сталося, ти ще можеш уважати на людські позирки і пошепти! Тьфу, чисто бабська натура! Анна. Михайло!.. Жандарм. Ні, не кажи мені так! Не хочу тебе знати, ані бачити, коли ти така. Анна. Михайле!..[...] Що ж я маю робити!.. Жандарм. І танцювати будеш зо мною? Анна (з жахом). Тут? При всіх? Жандарм. Ти знов своє? Ані слова більше! Будеш чи не будеш? Анна (шепче). Господи, додай мені сили! (Подає йому руку. Обоє наближаються до юрби перед коршмою.) [...]
Музика грає. Жандарм, послухавши трохи, бере Анну за руку і відходить з нею до коршми.
ЯВА ДЕСЯТА Ті самі без жандарма і Анни. Перша жінка. Та й справді пішла з ним. Друга жінка. Видно, що їй зразу ніяково було. Трохи противилась. Настя. Ще не привикла, кумо. Але привикне швидко. Він її привчить. [...]
Музика, танці. По хвилі жандарм і Анна виходить із шинку, беруться за руки і пускаються також у танець.
ЯВА ОДИНАДЦЯТА Ті самі, жандарм і Анна танцюють. Помалу танцюючі пари розступаються. На всіх лицях обурення. Жандарм і Анна лишаються самі. Жандарм (побачивши се, зупиняється, грізно). А се що? (Обертається кругом.) Чому не танцюєте? [...] Ви смієте мені такий стид робити? Парубок. А пан сміють нам такий стид робити? Жандарм. Який? Парубок. Танцювати з такою жінкою. Жандарм. З якою? Парубок. Самі то ліпше знаєте, з якою. Ми з нею не танцюємо. Жандарм. Але я з нею танцюю. Ви мені не смієте стиду робити. Я цісарський слуга. Парубок. Ми всі цісарські. А до танцю ви нас не присилуєте. Жандарм (м'якше). А може й присилую. (Кричить.) Жиде! Гей, Шльомо! |