Народна гордість

Остап Вишня

Бувають щороку дні, коли в столиці Радянської України почувається якесь особливо радісне піднесення.

Вас на вулиці запитують:

— Були?

І ви відповідаєте:

— Був!

Ви знаєте, що вас питають, чи були ви на республіканській нараді передовиків сільського господарства, що відбувається в приміщенні Державного ордена Леніна оперного театру імені Т. Г. Шевченка.

— Був! Та й оце біжу туди!

— Я теж маю запрошення! І я був! — з гордістю і якось щасливо говорить вам співбесідник.

Побачити найкращих людей соціалістичних наших ланів, майстрів наших знаменитих урожаїв, новаторів, героїв, красу й гордість республіки нашої радянської — хіба це не щастя, не радість?

Побачити, почути, поговорити, дізнатися, повчитися...

Повнісінька зала великого театру. Щасливі, іскристі очі, збуджений гомін півторатисячної маси люду...

Сивомудрі голови старших поруч барвистих хусток на юних кучерях гострооких дівчаток...

Сліпучо-золоті зірки героїв на грудях, ордени, медалі...

Партер... Бельетаж... Балкони... Галерея...

А яку вони, ці місця, тут вагу мають!

Ви уважненько придивіться, з якою гордістю «партер» поглядає на тих, що вище сидять.

Принцип тут повчально-оригінальний: «Що вище ти в театрі, то нижче ти на полі!»

Через те частенько й з трибуни голоси прориваються:

— Нічого, нічого! Побачимо, хто наступного року сидітиме в партері, а хто, — показуючи нагору, — отам!

А один із промовців просто заявив:

— Слід би вже подумати про такий театр, щоб із самого тільки партеру!

Мовляв, щоб усі були кращі... Усі будемо кращі...

Ой, скільки в нас передовиків у сільському господарстві!

І в цей час з трибуни лунає:

— Кріпне і шириться соціалістичне сільське господарство на Радянській Україні. Міцніють і збільшуються лави славних його передовиків. Ніяка зала найбільшого театру не могла б умістити всіх тих людей, що своєю роботою завоювали право брати участь в республіканській нараді передовиків сільського господарства.

Гучні оплески всієї зали вкривають слова промовця:

— Більш як п’ятдесят тисяч чоловік мають право бути на нашій нараді! А де ж узяти таке приміщення, щоб у ньому вмістилося стільки люду? Ми маємо змогу запросити на нараду тисячу п’ятсот — тисячу шістсот чоловік! Кращих із кращих!