Між двох сил (скорочено)

Володимир Винниченко

Xристя. Зараз, зараз. Ах, Боже мій. (Хапа з буфету глибоку миску, карафку з водою, слоїк з йодом і біжить з цим до канапи. Підставля стілець і ставить все це на його, хапається, тривожно дивиться на Арсена. Знов біжить за серветками. Подає Софії.) На, на. Може, рушник?

Софія. Налий води в тарілку і влий туди йоду.

Xристя. Багато йоду?

Софія. Ну, щоб добре жовта вода стала. Не бійся, лий.

Xристя. (Готує воду.) Зараз. Зараз... (Підставляє стільця з водою.) Так нічого? Чи ще?

Софія. Добре, добре. Серветку. Ах, бідний хлопець. (Промива рану.) Здається, череп не зачепило, але всю шкуру знесло. Арсику, милий!

Арсен. (Розплющує очі, ворушиться.) Що таке?

Софія. Нічого, нічого, любий. Треба твою ранку перев'язать. Посидь так.

Арсен. Мені по... погано... (Умліває знов.)

Софія. Знов умлів. Крови загубив багато.

Панас. Може, покласти його? Йому так легче буде.

Софія. Ну, давайте, тільки обережно, будь ласка. Так, так... Піддержуйте разом і голову, Христю, ти краще візьми його ноги й обережненько поклади на канапу. Оттак... Так... Ну, от. Подушку треба.

Xристя. Зараз. (Біжить у другу кімнату, по дорозі дивлячись у вікно, за яким глухо чується стрілянина.)

Софія. (Промиває рану.) Підставте стільця з водою сюди ближче. Дайте ту серветку. Вийміть ще серветок.

Xристя. (З подушкою.) А там все стріляють. Горить ще з одного боку. Вся та кімната аж жовта. Треба тихше, щоб мама не почула. Вона, здається, нарешті заснула. (Тим часом підкладають подушку під голову Арсенові.)

Софія. Ну, здається, промила.

Xристя. (Заглядає.) Господи! Яка рана! Арсик! Бідний! О, проклятої душі большевики! Боже, що ж це буде?

Панас. Ну, я більше не потрібний?

Софія. Ні.

Панас. (Обережно одв'язує з Арсена пояс з патронами.) Вибачайте, я пояс його...

Xристя. Хтось у сінях гомонить! (З страхом дивиться туди, за нею всі.)

Xристя. Тато й Марко! Слава Богу!

Сліпченко. Арсен дома? (Злякано.) Що він?..

Софія. Нічого, злегка ранений. Зомлів.

Сліпченко. А, та сама рана? На голові?

Марко. (Хмарно ставить рушницю біля дверей у куток і сідає за столом.)

Сліпченко. (Ставить рушницю там же і п'є просто з карафки. До Панаса, що виймає з-під Арсена пояс.) Що це ви робите? Не тормосіть його.

Панас. Мені патрони його потрібні.

Сліпченко. На якого біса?

Панас. Потрібні.

Сліпченко. Може, до большевиків підете добивать нас?

Xристя. Він з вами хоче.

Сліпченко. А-а? Надумався? Ну, та пізно. Ми виступаємо з города. Зайшли попрощаться. Виганя кацапня з рідної хати! Продали свої синки, продали, зрадили, наплювали самі собі в душу... Ай, Боже! Ай, Боже! Що з такими робити? Що робить з ними? На вогні пекти? Різать на дрібні шматки? І Тихон же з ними!

Панас. Так як виступать, то виступать. Нема чого сидіть. Ходімте!

Сліпченко. (Мовчки дивиться на його.) А дома ж хто зостанеться? Покинемо саме жіноцтво?

Панас. Ну, лишайтесь ви.

Сліпченко. Мене й Марка розстріляють сеї ж ночі. Перший Тихон викаже.

Софія. Ах, тату, як можна таке говорити?

Сліпченко. Не тільки викаже, а сам розстріляє.

Марко. (З гнівом б'є кулаком по столі й устає.) Якби не полк Сагайдачного! На ранок ми б їх на трісочки рознесли.

Сліпченко. (До Панаса.) Самий вірний, свідомий, самий кращий полк... зрадив! Всі большевики. Не треба їм України, не треба їм волі, нічого не треба, дайте їм волю грабувать, насилувать, нищить. А большевики ж це дають, скільки хочете. Розбили ж тюрму і випустили всіх уголовників. Озброїли їх і пустили по городу. Ну?

Софія. Це не може бути.

Сліпченко. Та як не може бути?! Піди подивись: тюрма порожня. «Не може бути»! Через що ж не може?

Марко. (Ходить по хаті, підходить до вікна, знов до стола.) А мама де?

Xристя. Спить. У неї дуже боліла голова.

Сліпченко. Ну, то й не треба будить. Скажете, що були. Та ми скоро вернемось. Це чорта вже з два! Каменя на камені не лишимо. Вивішаємо падлюк до кореня. Кацапа як не винищити до ноги, то й ради з ним нема! Ну, будем прощатись. Ви, Панасе, зоставайтесь з жінками. Треба ж кому-небудь.

Панас. (Спокійно, але рішуче.) Ні, не зостанусь. І не кажіть. Я йду зо всіма.

Сліпченко. Гм!.. Як же вони...

Панас. Проживуть цей час без нас. Гроші мають. Що ж робить?

Сліпченко. Хто б це міг буть?

Марко. Чи не Хомчук забіг за нами? Пора, тату. (Швидко йде в сіни.)

Сліпченко. Гм! Дивно, дивно. Хто б це міг бути?

1-й большевик. (До Сліпченка.) А-а, вот он, старый пес! Попался, стерва? А кто еще тут есть? (До Панаса.) Ты кто?

2-й большевик. Да што їх розпитуваться много. Усіх на одну шворку та й гайда!

3-й большевик. (До Панаса.) Ты — кто, я спрашиваю?

Панас. Хіба ви не бачите?

1-й большевик. (Дивиться на варстат.) Рабочий?

Панас. Робочий.

1-й большевик. (Побачивши Арсена.) А-а, раненый вильный козак?

Софія. Это не вильный козак. Это гимназист. Его ранила пуля через окно. Посмотрите. Он сидел дома. Мальчик.

2-й большевик. А ти хто ж така, заступниця?

Софія. (Мовчки оглядає його з ніг до голови й одвертається.)

1-й большевик. Подожди, товарищ. Невинных не трогать.

3-й большевик. Ну, скорее, нечего! Сказано, этих двух. Черт с ними, с другими. Ну, марш за нами.

Серед большевиків. Идем, идем! Надо скорее. Украинцы захватять.

Софія. Куди ж ви ведете їх?

2-й большевик. А тобі какоє дело? Хочеш з ними? Ходім!

1-й большевик. (До Сліпченка.) Ну, идем! Ведите того.

Софія. (До 1-го.) Послушайте, товарищ, куда вы ведете их?

Марко. Та що ти питаєш їх? Хіба ти не бачиш, з ким ти говориш?

Серед юрби. Та што там за разговори?

— Марш! Веди їх!

— Да прикончить здесь и баста!

— Стреляй их всех, буржуев!

1-й большевик. Товарищи! Помнить, что мы не разбойники! Слышите? Перваго сам застрелю! (До Софії.) Это ваш отец и брат?

Софія. Да.

1-й большевик. Мы их арестовали за контрреволюционное выступление против рабочих и крестьян. Они будут судимы революционным трибуналом.

Софія. Мне можно следовать за вами? Я знакома с товарищами Гринбергом и Семянниковым. Я сегодня приехала из Петрограда. Вы можете отвести их к товарищу Гринбергу?

2-й большевик. Та што за разговори такі? Там гайдамаки набіжать, а ми тут з буржуями мармалади... веди їх к чортовій матері, а то тут же перестреляю всіх, як собак.

1-й большевик. Ну, идем! (До Софії.) Следовать можете. Но... я Вам не советую.

Сліпченко. Прощайте, діти! Мамі там ска... (Його штовхають у спину прикладом, і він заточується й майже вибіга в сіни.)

Софія. (До Христі.) У тебе є якесь пальто? Хустка?

Xристя. (Ридаючи.) Там... там... у... сінях... на вішалці... а хустка на... скрині...

Софія. Добре...