|
Між двох сил (скорочено)
Володимир Винниченко
|
Панас. Чекайте, я з вами! (Біжить у сусідню кімнату, вибігає й прибігає у сіни з шапкою й піджаком, на ходу одягається.) Xристя. (Голосно ридає.)
Коли в сінях стихає, в кімнату обережно входить Білянкевич. Він немов винюхує, озирається, усе розглядає. Зупиняється і, скоса дивлячись на вікно і прислухаючись, ледве помітно вдоволено посміхається.
Завіса.
ДІЯ ТРЕТЯ
Велика кімната, канцелярія. Канцелярські столи, шафи, етажерки. На стіні великий портрет Шевченка. В стіні ліворуч вікна на двір. В задній стіні двоє дверей. Одні ближче до вікон, другі в передпокій. В стіні праворуч також двері в другі покої. В кімнаті страшенний розгардіяш: шибки повибивані, долі валяються подерті папери, канцелярські книжки, порозливано чорнило, деякі стільці й столи побито, перекинуто. Біля дверей передпокою стоїть на варті красногвардієць. На столах, підклавши книжки під голову, сплять двоє других красногвардійців. Біля вікна стоять инчі двоє й дивляться на двір. Надворі чується залп.
1-й красногвардієць. Готово! Пришили. Больше не встанеть, сукин сын. 2-й красногвардієць. Носом так и клюнул в стенку. 1-й красногвардієць. Стой! Ведуть офицера! А-а, чортова душе, трусишся? Ач-ач, як ноги підгинаються. О, о, хапається за бариньку, за бариньку. А тій якого чорта там нада? 2-й красногвардієць. Жена, должно быть. Видишь, просит... Жалко, стало быть. 1-й красногвардієць. Жалко? А нас чом не жаліла, як вони по мордах нас били та розстрілювали? Нехай тепер... А-а, руки хапає цілувать. Так її, прикладом, падлюку. Вєрно, оттак, ногою. До стєнки ставай, чого там руки цілувать. Правильно. Умліла. Оттак краще. Вартовий. Крикни им, Корниенко, чтоб... Куда? Куда? Сюда нельзя. (Хоче спинить Софію, яка швидко входить.) Софія. (Показуючи папірця.) У мене пропуск. Сюди має зараз прийти товариш Грінберг. Мені його треба бачить. Вартовий. А ви кто будете? Из украинцев или наших? Софія. І з українців, і з ваших. Вартовий. Гм! Чудно. Таких мы вон куда отправляем. (Хитає в напрямі вікон.) Софія. Не знаєте, хутко має прибути товариш Грінберг? Вартовий. Я твоего дурацкого языка не понимаю, говори по-человечески!
Двері в задній стіні ліворуч одчиняються. Звідти виходить офіцер, за ним Сініцин, одягнений в штатське, молодий, білявий, в синій косоворотці.
Сініцин. (Голосно.) Свободен! Двух провожатых! Провожатые! 1-й красногвардієць. (Починає будить тих, що сплять.) Провожатые, вставай. Слышь? Офіцер. (Сяє від радости.) Благодарю вас, товарищ! Не беспокойтесь, пожалуйста, я и без провожатых. Сініцин. (Сердито.) Провожатые! Спят, черт бы их побрал. Провожатые! Провожаті. (Встають, похмуро чухаються, беруть рушниці й кажуть офіцерові.) Ну, идем! В середину становись, куда лезешь! (Виходять.) Сініцин. (До вартового.) Следующаго! Много их еще там? Вартовий. Есть порядочно. Вот тут какая-то. (Показує на Софію.) Товарища Гринберга хочет видеть. Сініцин. Вам товарища Гринберга? Пропуск есть? Софія. Єсть. (Показує папірець і хоче подать.) Сініцин. (Маха рукою.) Не надо. Подождите. Он сейчас должен приехать. (Вартовому.) Следующего. (Іде до себе.) Вартовий. Сейчас. Закурить надо. (Закурює.) 1-й красногвардієць. (Сміється.) А той офицерик зрадів, що свободєн. Я, каже, і без провожатих. А того й не знає, що тут-то й вся штука в провожатих. От вони його проведуть, куда надо, і буде вже свободєн. (Дивиться в вікно.) Ану, чи вже вивели до стєнки? 2-й красногвардієць. Сейчас выведут. Вартовий. (Гукає в двері до передпокою.) Следующий! Живо!
З передпокою впихають молодого хлопця, гімназиста. За ним, видираючись з рук красногвардійців, вбігає мати його, жінка років 38—40, ще не стара.
Вартовий. (Одпихаючи її.) Куда? Куда? Нельзя! Какого черта пускаете, сволочи? Нельзя, говорю. Мати. (Хапаючи його за руки, трусячись, напівбожевільно угодливо посміхаючись.) Я нічого, я нічого. Я постою тут. Это мой сын. Он гимназист. Коля, проси прощения. Проси прощения. Колечка, синочек мой единственный! Вартовий. Да нельзя, я вам говорю. Ну, народ... Гімназист. (В одчаю.) Мамо, ідіть додому!.. Не треба... Мати. (Злякано.) Коля, замолчи, замолчи! Вы, господа, то есть товарищи! Не слушайте его, не слушайте. Он участвовал в любительских спектаклях и потому говорит по-малороссийски. Сініцин. (На порозі.) Ну, что ж следующій? Что здесь? Вартовий. Да вот, эту женщину сюда пустили опять. Мати. (Кидаючись до Сініцина, хоче схопить його руки.) Не слушайте, не слушайте! Он только в любительских спектаклях. Это мой Коля. Он не виноват. Колечка, проси прощения. Коля, не стой так непочтительно! Он боится, он только боится... Гімназист. Ах, мамо! Мати. Коля, молчи! Молчи, Колечка! Они тебя отпустят. Ты ж ничего, только в спектаклях, вы ж его отпустите, правда? Гімназист. Нехай розстрілюють! Я їх не боюсь. Хай живе вільна самостійна Укр... Мати. (Люто кидаючись до його.) Мовчи, тобі кажу! Сказився ти?! Що ти робиш?! Господа, он так, он... Сініцин. Э, к чорту там! Свободен, двух провожатих. Следующаго. Мати. (Радісно.) Свободен?! Колечка, чуєш: свободен! Спасибо, ой, спасибо ж вам! Хай вас Бог... Сініцин. (Злісно до вартового.) Выпровадить их и следующаго! Вартовий. (До матері і гімназиста.) Ну, уходите! Скорее! (В одчинені двері.) Двух провожатых, свободен. Следующаго. Мати. (Ведучи за руку сина.) Спасибо, товарищи, спасибо! Идем, Колечка, идем! (Виходить.) Скорее, скорее, Колечка. 1-й красногвардієць. Еге, «идьом, Колечка». Іди, іди, там тобі покажуть «свободен». 2-й красногвардієць. А, видно, заядлый хохленок. Самостийна Украина. Вот, увидит он самостийну. 1-й красногвардієць. (Регоче навмисно грубим голосом, перекривляє гімназиста.) «Хай живе вільна, самостійна Україна». І вигадали ж, буржуї прокляті. Поддєлуються под мужицький разговор і думають, що ето комусь інтересно. Вартовий. (У двері до передпокою.) Ну, что ж там опять, черт бы вас... Что там? Скорее!
Входить залізнодорожник, молодий, лице бліде, з жахом в очах.
Вартовий. Сюда. (Проводить до других дверей.) 2-й красногвардієць. Вильный козак, должно быть.
Надворі вибух залпу. Красногвардійці дивляться в вікно.
1-й красногвардієць. О! офицер уже «свободен». Тільки одною ногою подригує, як жаба. Так його за ноги, до купи. Прикладом би ще по голові, а то, сука, ще оживе. 2-й красногвардієць. Пущай оживает, их в общую яму всех... Одну уже зарыли, душ сорок. Некоторые еще дышали. 1-й красногвардієць. Та ну? Дышали? 2-й красногвардієць. Один дуже стонал. Ничего, всех засыпали. Вартовий. А один, сукин сын, хитрый, притворился мертвым. Его, значит, хотели оттянуть в сторонку. А он, это, как вскочит, весь в крови, морды не видно, побили прикладами. Да как кинется до наших, да зубами. Впился, как бешеная собака, оторвать нельзя. Его бьют винтовками, а он уже без памяти впился зубами и висит. Так, подлец, и помер. Кусок тела вырвал. 1-й красногвардієць. От проклята душа! Оттак вони нашого брата повсігда. Помира, а таки вирве в тебе шматок тіла. Сініцин. (Виходить, за ним залізнодорожник.) Свободен. Больше не водить. На два часа перерыв. Вартовий. Свободен без провожатых? Сініцин. Без. (Виходить в двері до передпокою.) Залізнодорожник. (З тим же переляканим лицем за ним.) Вартовий. Ну, свободны и вы, товарищи. 1-й красногвардієць. Ну, только мы тоже без провожатых. (Сміється й бере свою рушницю.) 2-й красногвардієць. (Також бере.) Ох, да и спать же буду! Устал, как пес. Три ночи ни на минуту не спал. 1-й красногвардієць. Я з недєлю вже не сплю. Та й ще не спав би з недєлю, аби передушить усіх буржуїв. Вичистить до ноги, щоб і духу їхнього не пахло. Чисто всіх, з дітьми, з жінками... |