Між двох сил (скорочено)

Володимир Винниченко

Сорокін. Ну, ладно, ладно, идемте на заседание. (Підхоплює Подкопаєва під стан і, сміючись, веде в кімнату.)

Подкопаєв. (Ображено.) И отлично видел, что Шевченко. Важность какая. И везде прикажу снять эту мерзость со стен.

Сємянніков. Ну, ну, товарищ, полно горячиться. (Підпиха його в спину. Всі заходять в сусідню кімнату.)

Грінберг. Как неофит, он слишком прямолинеен. Ви, товаришко, не звертайте уваги. Людина він хороша, чесна, але трохи... некультурна і грубовата. Що зробиш? Ви хотіли, здається, поговорити зі мною на самоті? Я до ваших послуг.

Софія. Да, я хотела поговорить еще, но... после этого...

Грінберг. Але ж, товаришко, це ж людина військова, неосвічена, бувший капітан. Невже ви гадаєте, що ми всі поділяєм його погляди? Але ж ви самі добре знаєте, що іменно ми проголосили принцип «полнаго самоопределенія вплоть до отделенія». Федеративная Советская Республика. Ми перші вітали Українську Республіку. І тепер, розуміється, тим паче. Ну, як ви можете, їй-богу...

Софія. (Мовчить і прижмуреними очима тоскно дивиться в вікно.)

Грінберг. Ну, товаришко... Ах, як це досадно...

Грінберг. Вам что угодно?

Панас. (Одягнений у потерте пальто, з-під якого видно чоботи, в картузі, має вигляд робітника. В піднятому стані, весь час криво посміхається.) Товариш Грінберг? Дуже приємно. Якраз до вас.

Грінберг. Извините, товарищ, я сейчас очень занят.

Панас. Я бачу, я бачу. Але я в такій самій справі. Соціалізм і контрреволюція, товаришу. Треба спасать. Я маю контрреволюціонерів, яких треба зараз же арештувать.

Грінберг. В таком случае... Только, пожалуйста, товарищ, поскорее...

Панас. О, це дуже скоро. Це мій батько. Він живе недалеко звідси на селі і балакає по-українському. З самого малечку балакає, заядлий контрреволюціонер...

Грінберг. Что это, глупая шутка?

Панас. Боже борони! Як можна?

Софія. Панасе Антоновичу, для чого це?

Панас. (Ніби тепер тільки помітив її.) Ах, и вы здесь, мадам? Очень приятно. Вы можете засвидетельствовать, что мой отец настоящий контрреволюционер. Во всяком случае, ничуть не хуже вашего. Не правда ли? А между тем вашего сейчас расстреляют, а мой ходит на свободе и угрожает социализму на Украине. Я, как старый социалист...

Грінберг. Послушайте, вы — или пьяны или сумасшедший? Что вам?

Панас. Боже мій, товаришу. Як же не бути п'яним? Як не бути п'яним? І правильно сказали, товаришу, іменно сумасшедшій.

Софія. Панасе Антоновичу, я вас прохаю...

Панас. Сейчас, мадам, сейчас уйду, как вы нетерпеливы. Позвольте же и мне совершить такой же подвиг, какой вы совершили. (До Грінберга.) І крім того, у мене є ще дві тітки, старі контрреволюціонерки, селянки, також балакають по-українськи, живуть у другому селі. Читають українські книжки.

Грінберг. Если вы немедленно не уберётесь отсюда вон, я вас прикажу расстрелять. Слышите вы?

Панас. Господи Боже мій! А я ж чого сюди прийшов? Я ж не договорив вам, я ж ще сам контрреволюціонер. І жорстокий, попереджаю вас, контрреволюціонер. Не тільки читаю, але й пишу по-українському. От спитайте цю даму. Чого ви посміхаєтесь? Вітаючи всім серцем пришествіє в особі большевиків соціалізму, а не можу допустить, щоб жив такий контрреволюціонер, як я. Куди прикажете мені стати до стєнки? Туда? Туда? Туда?

Грінберг. (До Софії.) Что он — больной, что ли? Кто он такой?

Софія. Панасе Антоновичу, можна вам два слова сказать?

Панас. С удовольствием, мадам, с удовольствием. Только, пожалуйста, поскорее, мы с товарищем должны окончить наше дельце.

— Товарищ Гринберг. На минутку можна вас? Извиняюсь, товарищи.

Грінберг. (Швидко йде до його, й обидва зникають у сусідній кімнаті.)

Софія. Що це значить, Панасе?

Панас. Что именно, мадам?

Софія. (Різко.) Все. Ця комедія, це «мадам», російська мова зо мною. Що це значить?

Панас. Вам не нравится выражение «мадам»; но ведь это из почтения, мад... , ну, сударыня, если хотите. Единственно из почтения к вам. С особой, которая родного отца и брата принесла в жертву великой святой идее, я не могу иначе говорить, как на языке благородном, на языке наших освободителей, несущих нам светоч...

Софія. Дійсно, ви од страху, видно, зовсім збожеволіли.

Панас. Как не збожеволеть, мадам, как не збожеволеть? Ведь вы только взгляните туда за окно: горы трупов этих подлых украинцев. Горы, мадам, понимаете ли вы это? Мальчики, дети, старики. К стенке — и готово. По усам узнают контрреволюцию. Малороссийские усы — и к стенке. И как же не благоговеть перед вами, как не... не божеволеть? А? Ведь это же ясно, что социализм пришел, и не какой-нибудь там гнилой, европейский, а большевитский, российский, самый настоящий. Позвольте преклониться перед вами. (Низько вклоняється.)

Софія. (Мовчить.)

Панас. Что прикажете передать на том свете вашему контрреволюционному батюшке и братцу? Прощание? Или сожаление о их глупости? Что же вы молчите? Извольте хоть словечко произнесть.

Софія. Чого вам треба од мене? За що ви мучите мене? За що?

Панас. (Люто.) Чого треба? Випустіть батька вашого і брата! Чуете? Не смійте їх убивать!..

Софія. Як же я їх випущу? Як? Скажіть. Ну, скажіть, що мені зробить, я все зроблю. Піти з бомбою, з револьвером визволять їх? Ходім. Давайте.

Панас. Пізно з бомбами. Вимагайте від ваших товаришів випустить їх.

Софія. Я вже вимагала, просила, благала. Мама навколюшках стояла перед ними.

Панас. Знаю. А ви стояли і мовчки дивились, як мама ваша повзала перед паршивцем, перед... жуліком, шарлатаном.

Софія. Я думала, може, це поможе...

Панас. Хе!.. Не помогло? Прислав красногвардійця вивести їх?