Іван Франко

Перехресні стежки (скорочено)

Адвокат Євгеній Рафалович щойно вийшов з будинку карного суду, «вирвавшися з-поміж своїх клієнтів — цілої купи селян, що були оскаржені за аграрний бунт і тепер, дякуючи його блискучій і вмілій обороні, [...] мали надію виграти те фатальне пасовисько». Він «йшов наперед, байдуже куди, щоб тільки вийти з-посеред тої купи людей...» Це ж щойно був перший його адвокатський виступ у тому місті, куди він нещодавно перейшов на службу. «Від нинішньої оборони мало залежати його дальше поводження на новім ґрунті, і він чув се, що нинішній виступ удався йому дуже добре».

Тут раптом його хтось покликав. «Він озирнувся і побачив, як поперек вулиці, кланяючись капелюхом і весело балакаючи, наближався до нього середнього росту підстаркуватий панок з коротко остриженим ріденьким волоссям, рудими сивими вусами, одягнений у чорний витертий сюртук».

Спочатку Рафалович ніяк не міг упізнати людину, яка до нього звернулася, але потім зрозумів, що це був Валеріан Стальський, його колишній домашній інструктор ще в ті далекі часи, коли Євгеній двадцять п'ять років тому навчався в другому класі гімназії. Рафалович напружив свою пам'ять — і давні спогади поступово почали виринати. «Стальський був поганим інструктором. Рафалович, малий, слабовитий хлопчина, дуже боявся його, вусатого і зовсім дорослого парубка. І мав причину боятися». Знаючи, що хлопчина сирота і має тільки опікуна, сільського священика, Стальський не стільки вчив, скільки бив і всякими способами карав його. «Він був брутальний супроти нього, ніколи не заговорив щиро, а все або з гнівом, або з кпинами. Рафалович ще й тепер аж стрепенувся, мов від наглого подуву холодного вітру, коли пригадав собі той настрій вічного страху, суму і отупіння, в якім находилася його дитяча душа цілого півтора року, поки Стальський був його інструктором. Йому живо стала в пам'яті та дика, безтямна радість, з якою він повітав відомість про те, що його інструктора відібрали до війська і що він уже не буде під ним». Ще пригадалася Рафаловичу одна дрібниця, що характеризувала Стальського і закарбувалася в його дитячій пам'яті. «Стальський жив на одній квартирі з малим Рафаловичем. Опікун привозив малому харчі з села і одного разу перед святами привіз добрий шмат ковбаси також для Стальського.