|
Народний Малахій
Микола Куліш
|
Малахій
— Який восторг! Іду!.. Між іншим, збирайтесь і ви, Агапіє. Я появлю вас заступникові голови РНК як наочний довід до моїх проєктів... Агапія
— Може, він скаже, чи є тепер дорога до Єрусалиму? Перший
— Просили конфіденціяльно. Розумієте? Малахій
— Ага! То тоді ви, Агапіє, зостаньтеся поки що тут... Я скоро вернуся... А куди ж іти? Куди? Перший
(написавши пакета, дав його кур'єрові) — Ось вас оцей товариш проводить... (До кур'єра.) Будь ласка, одведіть товариша реформатора на Сабурову дачу. Малахій
— Дякую! (Пішов за кур 'єром, показавши кумові дулю.) Кум
— Куди ж ви його? Перший
— Як ви просили — психіатрам на освідчення. Агапія
(наблизилась до телефону, боязливо взяла трубку та нишком) — Товариші! Просю ж я вас, як би мені до Єрусалиму доставитись.
ТРЕТЯ ДІЯ
1
Закрякали, закружляли над Малахієм у саду в Сабуровці грайворони дзюбаті. Загомоніли, закричали кругом його хворі:
— Гей, чорні! Помовчіть!.. Тож не встиг ще Бог світ сотворити, як вони небо вкрили і поклювали першу золоту зорю, із сонця решето зробили... Темно мені й холодно!.. (Сумно кричав на грайворонів один і звертався до Малахія.) Реформуй сонце! Малахій
(рухом голови й рук своїх показав) — Реформую! Другий
(весь час напружено до всього прислухаючись, таємниче шепотів) — Тихо, благаю вас.
2
Підійшла санітарка Оля, а за нею застарений парубок — санітар.
Санітар
— Олю Манойловно! Оля
— Я вже сказала... — Олю! — Одчепіться! — Він же вас увів у неславу, а я зовсім другу любов маю на мислях... Прийдіть, а то я до вас прийду. Оля
(одійшла) — Я місцькомові скажу... Перший хворий
(до Малахія) — Це професор напустив навмисне їх у сад, щоб вони клювали мені голову... Ось глянь, як уже поклювали... (Став навколішки.) Вижени їх! Малахій
(одним рухом) — Вижену!
3
Підійшов третій. Він увесь час змітав щось біля себе.
Третій
— Позамітайте крихти! Дивіться — накришили...
4
Прибіг четвертий з жовтою квіткою.
Четвертий
— Бачили Олю! Вона сьогодні чарівна. Вона — прекрасна. У неї така ніжна й запашна полова залоза (понюхав квітку). Такої я ще не бачив, хоч і мав любов... Перший
— Вони й залозу поклюють! Третій
— Хай клюють, аби не топтали... Другий
(трепетно) — Тихо!.. Почують. Четвертий
— Мав любов з дівчатами, жінками, бабами... Пригадую, де це було. Вперше у кухні, потім в коморці, на кладовищі, в церковній ограді — росяна трава і дзвони, ще й досі дзвони, білий фартушок, гострий молодик з правого боку... Третій
— Це на крихтах, на хлібові!.. Четвертий
— Заждіть! Разом сто сім жінок за п'ятнадцять років, чотирнадцять тисяч, п'ятсот тридцять... тридцять... Перший
— Поможіть їх розігнати! У-у-у... Закричавши тужно, став бігати й підстрибувати. За ним побігли другі, кожен iз своїм рухом, вигуком або піснею.
5
Підійшов санітар. Четвертий до нього:
— Ви бачили Олю? Санітар
— Он туди йди! Вона там... (Показав у другий од Олі бік.) Четвертий
— У неї прекрасна й запашна, як троянда, полова залоза — я бачив... Санітар
— Де ти... бачив? — Я сидів отам в кущах... А вона підійшла... — Ну? — Рвала квіти... — Ну? — Нахилилась... — Ну-ну? — Я й побачив... На нозі, біля коліна... А вночі вона прийшла до мене і, якби не кішка... — Яка кішка? — Та, що й цієї ночі знов привела мені троє котят... Скажіть, яке має право та кішка нявкати всім, що котята од мене... — Ну, вже поблудив... Отуди йди, до всіх... Четвертий
(одійшовши) — Що прокинусь уночі, а вона вже з котятами і нявкає, нявкає всім: няв-няв-няв...
6
Підійшла Оля, щоб заспокоїти четвертого. Санітар заступив їй дорогу:
— Інтелігентик оцей каже, що ви приходили до його вночі. Оля
— Щодня йому гіршає. — А може, цьому й правда? — Що?.. Боже мій! Трохиме Йвановичу! — Я не винний, бо ще й не такий на вас поговір може вийти. — Поговір? — Знаю я про все, Олю, — як і де гулялося вам, і як морозивом Кирюшика годувала, та як постіль квіточками посипала, сорочечку білую скидала... Оля
(хитнулась) — Неправда! — Неправда? Та я про любов про вашу все чисто знаю і навіть можу сказати, якого числа уночі ви прив'язали Кирюху до себе косою і такечки спали... — Як же це... ви дознались! Боже мій! Хто вам про це сказав? — Хто, питаєте? — Скажіть!.. — А гарнесенька ви зараз. Цей сором вам дуже личить, їй-богу. Очата, як дві небесні планети, і так далі... Оля
(самими губами) — Хто? — Про морозиво пташка розповіла, бо на дереві сиділа і все чисто бачила, про постіль та квіти нетля-метелик, ну а про косу — муха-ха-ха. Ну, ну... Я шуткую, бо що таке му-ха? Дурна комаха-ха-ха... — Що ж тепер мені робити?.. — Не що інше, як плюнути на Кирюшика, бо все одно з другою вже крутить любов. — На любов свою хіба можна плюнути? — Як не плюнете — піде поговір... — Трохиме Йвановичу! Невже ж ви хочете мене перед усім світом на поглум виставити, щоб згоріло в мені серце. Що я вам зробила? — Нічого. Проте я хочу, щоб ви зробили мені любов, бо я вже знемігся без неї... Чуєте?.. Пора вже подумати й про мене. Оля
(заломила руки) — Скажіть, як ви дозналися? — Про що? — Ну... про морозиво, постіль, квіти?.. — Я ж уже сказав: пташка, метелик, муха... — Трохиме Йвановичу! Скажіть! — А попросіть! — Трохиме Йвановичу... — Попроси! — Ну, милий! Скажіть! Санітар її за руки притяг до себе.
Оля
— Пустіть! — Ну-ну... Не норовися! — Не давіть мені руки!
7
Тяжко зігнувшись та міцно стиснувши руки, наблизивсь п'ятий хворий:
— Поможіть! |