|
Мина Мазайло (скорочено)
Микола Куліш
|
Мазайло — Не міг і не можу, навряд щоб і ви навчили мене... Баронова-Козино захвилювалась: — Ах, Боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток — «ґе»... Самим «ґе» я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над луґами. Над лу-ґамі. Мазайло — Над лукгами. Над лугами. — Ґамі. — Гами. — Ґа. — Га. Баронова—Козино до вух, Мазайло до серця — та разом: — Ху-у-у! Мокій одчинив двері. Тоді голосно до Улі: — Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав де), оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано. Уля, хвилюючись, напружено: — Брат і сестра. Під ґарою над криницею... Мокій — Не під ґарою, а під горою... Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано. Уля — Під ґарою... — Під горою, го! — Під ґорою, ґо! — Го! — Ґо! — Де ж там, Улю, «ґо», коли в книжці «го» стоїть. Взагалі в українській мові рідко коли звук «ґе» подибуємо, хіба в таких словах, як (на батьків бік голосно) ґуля, ґава, ґирлиґа, а то скрізь кажемо «ге». Баронова-Козино раптом стрепенулась: — Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мій, знайшла... Ось як: читайте, і де «ґе» стоїть, там вимовляйте ка, к. Мазайяо несміливо: — Ка, ки... Баронова-Козино — Так! Читайте! Мазайло — Пахнет сеном над лу-ками... Баронова-Козино — Так! Так! Мазайло сміливіш: — Песньой... — Пєснєй. — Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамі... Баронова-Козино рівним методичним голосом: — Не з ґраблямі, а з ґрап-лямі. Мазайло старанно, аж жили напнулись: — З краб-лямі... Баронова-Козино — Та ні! У вас тепер не «ге», не «кге»... Треба казати не з ґраблямі, а з ґраплямі, с... Окрім цього, в руській мові там, де звук «б» не акцентовано, треба його вимовляти як «п»: с ґрап-п-плямі... Мазайло обережно, як по камінцях через воду: — С крап—лями... — Мі. — С к-крап-ля-мі рядамі. — Так! Мазайло сміливіш: — Ходять, сєно шєвєля. Там сухоє убірають мужічкі є-ко круком. Баронов-Козино — Не єко, а єво! Мазайло — Як? Та тут же стоїть буква «ги», себто «к», а не «в». Баронова-Козино — В інтелігентній мові вимовляють «єво», а не «єго» і не «є-хо». Мокій стрепенувся. Аж підскочив. До Улі: — Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте «г» як «х». Ну, Улю! Уля — Під хорою... Мокій — Приблизно так. Уля сміливіш: — Під хорою над криницєю... Мокій — Улю, як у книжці написано. Над криницею, цею «е»... (Раптом). Скажіть, Улю, паляниця! Уля — Паляниця. Мокій — Так! Вірно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови. Уля — Серйозно? — Серйозно. Баронова-Козино до знервованого Мазайла: — А що таке паляниця? Мокій голосно: — Український білий хліб. Баронова-Козино — А я й досі не знала. Мокій — Отож і горе, що їсте, а не знаєте... Читайте, Улю, далі. Мазайло демонстративно перебив: — Єво кру-ком на воз віламі кідают, воз растьот, растьот, как дом. В ожиданьї... Баронова-Козино — В ажіданьї. Мазайло — Ва-жіданьї конь убо-кій точно вкопаний сто... стаїть: уші врозь, дукою нокі і как будто стоя спіт. Баронова-Козино — Так! Мазайло голосніш: — Тольки Жучка... Баронова-Козино — Толька Жучка... Мазайло про себе: — Ага! Це значить жучку звуть Толя, Толька... (Голосно). Толька жучка удалая в рихлом сєнє, как в валнах... Баронова-Козино — Прекрасно! Мазайло, Баронова разом, натхненно: — То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах. У Баронової-Козино чути «впап'хах», у Мазайла — «упопихах». Баронова-Козино — Ну от! Прекрасно! Мазайло зворушено і глибокодумно: — Господи, то єсть преблагій господи! У такому, сказать, маленькому віршикові і така сила правільних проізношеній! Баронова-Козино — Запишіть їх — далі ще більше буде! Мазайло побожно: — Запишу собі на папері і на серці... Сів писати, шепочучи, немов молитву: — Замість г — к, замість к — в, б — п, о — а... Мокій до Улі: — Читайте далі. Уля — Під хорою над криницею хорювали брат з сестрицею... Мокій — Так. Уля голосніш: — Хорювали, обнімалися — слізоньками умивалися. Ходім, сестро, хо-горою... Мокій — Так. Уля голосніш і вільніш: — Скинемось травою. Ходім, сестро, ще й степами — розвіємось цвітами... Мокій, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благально руками: — М'якше! М'якшеІ Цьвітами... Уля м'яко: — Цвітами. |