Мати — Може, проклясти? Мазайло — Убити, кажу? Рина — Оженити? А тьотя ходила Наполеоном і думала. Мати сіла і заплакала: — І в кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали... Рина — Ти ж казала, що він у дядька Тараса вдався. Мати — Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він... Задзвонив дзвоник. Вийшла Рина. Вернулась бліда, перелякана: — Дядько Тарас приїхав... Мати й Мазайло з жахом: — Що? — Не пускай його! Скажи — нас нема!.. Нас арештовано!
9
Дядько Тарас на дверях: — А де у вас тут витерти ноги? Всім як заціпило. Тарас — Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї... Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере... Всяке тобі штокає, какає, — приступу немає. Здрастуйте, чи що!
ТРЕТЯ ДІЯ
1
Третього дня Рина зустріла Улю на порозі: — Ой, Улю! Ой, тільки, Улю!.. Настає вирішальний момент! Вирішальний, ти розумієш? Зараз у нас буде дискусія — чи міняти прізвище, чи ні. Тьотя Мотя викликала Моку на дискусію. Уля до люстра, як жадобна до води: — Що ти кажеш? Рина то до Мокієвих дверей, то до Улі бігаючи: — На дискусію, ти розумієш? А Мокій — не дурень — напросив ще комсомольців, ти розумієш? Що з цього вийде, не знаю. Мабуть, жах, жах і тільки жах. Добре хоч з дядьком посварився за стрічку, за якийсь там стиль, чи що, ти розумієш? Од самого ранку гризуться. Прислухались. Чути було Мокієвий голос: «Вузьколобий націоналізм! Шовінізм усе це!» Вигукував дядьків: «Не шовінізм, бельбасе, а наше рідне, українське!» — Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже тьотя Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити? Уля новим якимсь голосом: — Нічого подібного! Ах, Рино! Рина, зачувши цей голос: — Що, Улюню, що? — Що? Ти знаєш, як по-українському кажуть: ночью при звьоздах не спітся? — Ну? — Зорію. Правда прекрасно звучить? Рина — Це ж ти до чого?.. Та невже ти... Невже ти, Улько, замість закохати Мокія, та сама ним, ідійотко, закохалася? Уля зашарілася: — Ні, ні... — Як ні, коли ти сама кажеш, що вночі не спиш, зорієш уже, чи як там по-українському?.. — Та ні! Рина — Признавайся, Улько, щоб я по-дурному надій не плекала... Ти мені скажи, прикохаєш ти його, одвадиш од українських усяких дурниць, пригорнеш його на свій, себто на наш бік?.. Улю? Ти вчора з ним гуляла, ну, невже нічого не вийшло... Улюню! Ще раз молю і благаю! Благаю, Улько, розумієш? Уговтай Моку, ні, — власкав його, улести, укохай! Ну, коли так не береться — припусти його до себе ближче, зовсім близько, припусти до всього, розумієш? — Серйозно? — Та бодай і серйозно!.. Тільки щоб не стала жінкою, а так... На межі його паси, на межі... Затумань йому голову, захмели, щоб як п'яний ходив!.. Щоб ідійотом ходив! — А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському «дружиною» зветься? — Ну? — І знаєш, «дружина» — це краще, як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»... Ось послухай: рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько. Рина вже не знала, що їй казати на таке Улине безглуздя: — Ну, бачу я... А Уля вже в захопленні: — Або по-вкраїнському — одружитися з нею... Це ж не те, що «жениться на ней», розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею... Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як «жениться на ней», — ти чуєш? На ней, на... Рина — Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобі — однаково будеш: не на і не поруч, а під, під, ідійотко! Та це ти вже, я чую, од Моки набралася! Бачу, він тебе, а не ти, на такі фантазії навів. Чую — він тобі такого наказав, начитав... Уля хотіла виправитись: — Ні, Ринко, я вже сама про це вичитала... Рина до неї: — Са-ма?! Уля од неї в другу кімнату. Побігли.
2
З Мокієвих дверей задом вийшов дядько Тарас: — Нехай ми шовіністи, нехай... Проте ми расєйщини в нашій мові ніколи не заводили, а ви що робите? Що ви робите, га? Є своє слово «універсал», а ви «маніфеста» заводите, є слово УНР, а ви УСЕРЕР пишете? Га? Га?.. Рідне слово «пристрій» ви на «апарат» обернули, а забули, як у народній мові про це говориться? Що без пристрою і блохи не вб'єш, забули, а ви думаєте апаратом, га? По газетах читаю — слово «просорушка» за «шеретовку» править, і це така українізація, питаюсь, га? Самі ви ще не шеретовані, і мова ваша радянська нешеретована... Мокій з дверей: — Нашеретували, наварили просяно-пшеничної досить, аж солодом узялися. Засолодились, дя-дю. Годі! Не заважайте. Тепер треба її із заліза кувати. Із сталі стругати... Дядько з дверей: — З якої? Ви ж свою в "Югосталь" оддали!.. Мокій — Шовінізм! Зачинивши двері, прибив дядькові носа. Од такої несподіванки, од такої образи Дядько аж ногами затупав: — Га, питаюсь, га? (Одійшов).
3
Увійшли: тьотя Мотя в новому платті, Мазайлиха, Рина, Уля. Дядько Тарас, не помітивши їх: — Українізатори! А чого б головного командувателя війська України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перекласти? Хіба б не краще виходило? Здрастуйте, козаки! Здоров був, пане головний отамане або й гетьмане! (Побачив тьотю Мотю, Мазайлиху й дівчат). Це я у його питаюсь. (Іронічно). А чому б ще вам, кажу, нашого головного командувателя України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перевести? По-їхньому, бачте, краще виходило: здрастуйте, товариші козаки! Здоров, здоров, товаришу головний отамане!.. Чули таке? Тьотя Мотя — Та як вони сміють до наших козаків як до своїх товаришів звертатись? Дядько — А я ж про що кажу?
4
Увійшов Мазайло. За ним Баронова-Козино. Тьотя Мотя до Мазайла: — Та ще й по-українському. Всі козаки говорили по-руському. Донські, кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад... Дядько Тарас витріщився: — Хто? Тьотя — Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері. Єто... Єто ж просто безобразіє! |